Robert Trujillo знову повернувся до вкрай дивної послідовності подій, яка завершилася його приходом у METALLICA 2003 року — історії, у якій дуже мало гри на басу і дуже багато алкоголю.
Запрошений на базу гурту в районі затоки Сан-Франциско, Trujillo раптом виявив, що йому нема чого робити. «Lars, James і Kirk живуть у такій собі бульбашці. Вони просто сказали: "Ага, почувайся як удома. Просто побудь тут". І я просто вештався цим величезним комплексом на півночі. І я трохи розгублений, бо ніхто зі мною толком не спілкується, а я просто тут».
А потім, об одинадцятій вечора, Lars Ulrich запропонував випити на ніч. «Ми йдемо в перший бар, беремо пару коктейлів, ідемо в другий, беремо ще кілька, ідемо в третій. А тоді опиняємося в нього вдома за новими коктейлями. На той час уже п'ята ранку. Я навіть доїхати туди, де ночую, не можу — це нереально».
Через чотири години барабанщик уже був на біговій доріжці. «Наче він мене більше не впізнає. Він уже протверезів… І каже: "Ну все. Погнали. Погнали в студію". А я їду позаду нього. Я очей розплющити не міг».
Момент був катастрофічний. METALLICA тоді якраз проходили сесії з коучем Phil Towle, задокументовані у фільмі «Some Kind Of Monster», а James Hetfield нещодавно кинув пити. «І тут я — з розколюваною головою… останнє, кого він хотів би бачити біля свого гурту, — це п'яного мексиканця. Тобто мене».
Trujillo майже певен, що це було зроблено навмисне. «Lars улаштував мені це, бо придивлявся, чи витримаю я поруч із ним. Це був тест, інакше й бути не могло. Він же справжній вікінг». Ранок він провів, хлюпаючи собі водою в обличчя у вбиральні: «Мені дуже хотілося сказати: "Хлопці, я зараз не можу. Мені погано"».
Він потягнув час, поїхавши підбирати апаратуру з бас-техніком Zach Harmon, якого знав ще з туру SUICIDAL TENDENCIES із METALLICA 1993 року і який працює з ним і донині. А потім вони зіграли «Battery».
«Гадаю, це допомогло мені не нервувати, — сказав Trujillo. — Саме це ви й бачите у фільмі, і всім, схоже, здається, що вийшло доволі забійно. Але поза тим я був мозково мертвий. Поки я грав — усе було гаразд. А коли доходило до розмови з Hetfield, бо він підходив і про щось питав, я видавав украй тупі відповіді, бо мене буквально там не було».
Одна деталь у фільмі досі його смішить. «Я бачу себе в цій коричневій футболці Armani, якої я в житті собі не купив би. Знаєте чому? Бо вона не моя. Вона належить Lars».