Дейв Мастейн вважає, що простір, у якому музикант може говорити те, що думає, помітно звузився відтоді, як починали MEGADETH.
В інтерв'ю Хакосу Перванідісу для телепрограми TV War видання Metal Hammer Greece фронтмена запитали, чи дозволяє нинішній стан світу бути собою й висловлюватися так само, як чотири десятиліття тому.
«Гадаю, зараз світ змінився на гірше — з усією цією культурою скасування, з усією ненавистю, яку носять у собі люди, — відповів він. — Раніше в Сполучених Штатах можна було говорити різні речі, а тепер не можна. Хіба що ви з тих, хто пояснює всім іншим, чого їм не можна».
Другий аргумент був радше комерційний, ніж моральний. «Якщо ви, скажімо, співаєте про політику і хтось може визначити ваші політичні погляди, ви щойно вдвічі зменшили свою аудиторію: ті, хто за одну партію, будуть за вас, а ті, хто за іншу, — проти. І це справді паскудно. Раніше ніхто не знав, за кого ти голосував. Нікого це не обходило. А тепер для сповнених ненависті людей стало важливо з'ясувати, за кого хтось голосував, і викрити його за щось глибоко приватне».
Мастейна роками критикували за висловлювання, які звучали консервативно, і він неодноразово відкидав цей ярлик. У лютому він казав у подкасті Roisin O'Connor's Good Vibrations: «Люди думають, що я правий. Ні. Я незалежний. Я голосував за демократів, голосував за республіканців. Я голосую за менше з двох зол, іноді з трьох». А в січні заявив The New York Times: «Я християнин і відповідаю перед іншими янголами. Я дотримуюся закону, але ні, я не правий».
На запитання, звідки взялася така репутація, він вказав на тих, хто пішов із гурту. «Я вважаю, що люди, яких звільняють із MEGADETH, лишаються озлобленими — і музиканти, і ті, хто працював з гуртом в інших сферах. Казати про мене погане дуже легко. Усе, що ти можеш, — приходити й бути найкращою версією себе. Репутація, звісно, йтиме попереду мене, але характер залишиться зі мною».
Найпам'ятніша частина розмови не мала стосунку до політики. Розповідаючи, з чим фанати приходять на зустрічі перед концертами, Мастейн згадав, як часто чує, що «In My Darkest Hour» урятувала комусь життя, — і один випадок, який його явно не відпускає.
«Пам'ятаю, одного разу на зустрічі до нас під'їхала дівчина у візку — без ніг, професійна скрипалька-класик, до того ж неймовірна. І вона каже, що „Train Of Consequences“ — це її пісня. А я подумав: невже? Як дивно. А вона відповідає: ні, ви не зрозуміли, я втратила ноги під потягом, тож „Train Of Consequences“ — це прямо про мене. І я тільки й сказав: нічого собі, ніколи не знаєш наперед».