AYREON

"Кінець Вічності" Айзека Азімова, "Соляріс" Станіслава Лема, оповідання Рея Бредбері, роботи А. Тойнбі — ось неповний перелік того, що спадає на думку, коли замислюєшся про концепцію нового альбому AYREON (втім, і для попередніх це вельми актуально). Лукассен розповідає про планету Y (звідси й назва альбому 01011001, адже це є ніщо інше як ASCII-код для цієї літери), на якій живуть Вічні, цілком залежні від машин і зовсім утративши здатність відчувати. Героїня, яку виконує Аннеке Ван Гірсберген, втім, не бачить у цьому нічого страшного, однак багато хто з ностальгією згадує, як колись у них були емоції та почуття. За допомогою комети Вічні відправляють своє ДНК на планету Земля. Комета вбиває динозаврів і дарує життя людям, однак Вічні не дають людям розвиватися самостійно, вони постійно втручаються в процес, поспішаючи події й прискорюючи їх природний хід, тим самим створюють ще одну машинну цивілізацію. Ученим 21 століття надсилається видіння від Вічних, а вони посилають цю інформацію в минуле (тут одразу згадується концепція найпершого альбому AYREON, адже саме таке послання й отримав із 2084 року сліпий бард Айреон). Однак усе марно, Земля — ще одна помилка Вічних. 2085 рік — планета гине, живим залишається лише один — Migrator — він потрапляє на Марс, а далі... події детально викладені в дилогії "Universal Migrator" 2000 року. Ось така рок-опера з науково-фантастичним сюжетом. Однак трохи про музичну частину. Йонас Ренске (Katatonia), Ганзі Кюрш (Blind Guardian), Даніель Гільденлйов (Pain of Salvation), Томас Енглунд (Evergrey), Йорн Ланде, Аннеке ван Гірсберген (екс-the Gathering), Фло Янсен (AFTER FOREVER), Стів Лі (Gotthard), Боб Кетлі (Magnum) і Магалі Лютен (Virus IV), ось такий приголомшливий зоряний склад, і це лише Вічні, за Людей у чотирьох піснях співають Сімона Сімонс (Epica), Фідо Хав'єр, Вудстік та ін., мабуть, найголовніше, що серед Людей же себе розміщує і сам Ар'єн Лукасен, чиє ім'я синонімічне назві AYREON. Серед гітаристів відзначився Майкл Ромео, серед клавішників такі генії як Томас Бодін і Дерек Шеріньян, Ед Варбі з Gorefest записав ударні, а також є флейта, віолончель і скрипка (вона як не можна до речі в композиції з назвою E=MC2, адже відомо, що другою головною пристрастю Ейнштейна після теоретичної фізики була саме гра на скрипці). Як вийшло все це — дуже непогано вийшло. Є і потужні напористі моменти, є й зовсім лірика, кожен вокаліст працює у своїй манері, а Ар'єн блискуче розподілив їм ролі залежно від тембральних особливостей кожного. Серед недоліків альбому — схожість деяких голосів, через що не завжди відчувається зміна партії, внаслідок чого альбом краще слухати з буклетом у руках, не відволікаючись на щось інше. З першого разу альбом може здатися дещо занудним, факт, так само як факт і те, що альбом слід прослухати хоча б тричі, і якщо думка про нього не зміниться, тільки тоді вже відкласти. Хоча останнє навряд чи станеться, якщо слухач знайомий з іншими роботами Ар'єна і любить експериментальний прогресивний рок.