російський колектив, що взяв на озброєння ім'я булгаковського персонажа, подає на суд слухачів нову порцію якісного прог-металу — альбом «Сьоме Небо». Як і його попередник — «The Wings» — новий опус радує чудовим звуком, відмінною майстерністю всіх музикантів і самобутністю — кого б ще вистачило розбавити звичну прог-болванку елементами фолку, зіграних на гуслях та інших сопілках??? Найтонші аранжування вражають своєю павутинною легкістю — з кожною хвилиною чергова вуаль відсмикується, пропускаючи вдумливого слухача у світ AZAZELLO. Але й без підводних каменів цього разу не обійшлося. По-перше, 12-хвилинні композиції суворо диктують інтелектуально-піднесений настрій, у якому безпутні індивіди, що споживають 90% метал-продукту, перебувають украй рідко. Як результат — досить спірна засвоюваність. Другим бар'єром, що відділяє «Сьоме Небо» від абсолютного шедевра, є тексти зрозумілою мовою, в яких як паль у тин напхано метафізичних паразитів: «вічність», «всесвіт»... Мікрокосмом єдиним ситий не будеш — відомий факт, проте попри все це, гурт породив просто фантастичне дітище, яке слухається у сто разів солодше.
