Нового альбому BLOODBATH я чекав з нетерпінням і страхом: в які експерименти може вдатися такий склад? (Згадаймо своєрідний гітарний звук на першому альбомі). І перший сюрприз чекав на мене ще до виходу диска — за мікрофонну стійку став не хто інший, а сам пітер Тагтрен (про значущість цієї людини говорити не варто), а Ден Свано взявся вже не за барабани, а за гітару. Андерс Ностром, Йонас Ранске та Мартін Аксентор мають не меншу вагу на металевій сцені. Хоча, можливо, й на краще, що Майк Акерфельдт пішов — у мене його голос якось більше асоціюється з інтелектуальною та естетичною музикою OPETH, аніж із рубаниною, яку влаштовують ці хлопці. А рубанина тут і справді чудова. Про якість матеріалу та запису й казати не доводиться — все зроблено на найвищому рівні, іншого й не чекали від людей, що створили добру половину смертельного металу (і не тільки). Що ж до музичної складової диска, то це звичайний шведський дез-метал, я б навіть сказав шведщина, але дез найвищої проби, приготовлений за найкращими та перевіреними рецептами. А поява Тагтрена не пішла на користь колективу, хоча й достатньо змінила звучання гурту: вже якось надто сильно тхне духом HYPOCRISY від кожної пісні. Але в результаті вийшов добрий якісний продукт без претензії на оригінальність. Лишається сказати, що альбом присвячений Quorthon'у (BATHORY) — «батькові-творцю death/black металу».
