Мабуть, коли на планеті Земля помре останній скептик, вона або перестане існувати, або настане комунізм. Поки ж ні те, ні інше нам наче не загрожує, бо скептиків на третій від Сонця предостатньо. Що було з CANDLEMASS за останні два роки після того як вони відкатали тур. Вдруге за історію колективу Мессайя Марколін покидає колектив, покидає після скандалу, свідками якого стали всі, хто користується Інтернетом, Лейф Едлінг публікує тоді вкрай жорстку й грубу заяву. А далі настає час скептиків, вони в один голос кричать, що гідної заміни Мессайї не буде, їхні лави дещо скорочуються, коли стає відомо, що новим вокалістом стане знаменитий Роберт Лоув, лідер SOLITUDE AETURNUS, колективу, який у traditional doom сьогодні впевнено тримає перші позиції поряд із CANDLEMASS, минулого року Роберт якраз реанімував SOLITUDE AETURNUS після 8-річного мовчання. 9-й альбом CANDLEMASS вийшов 22 червня 2007 року на Nuclear Blast, скептикам залишалося лише зморщитися й замовкнути, Лейф Едлінг довів, що поки він залишатиметься лідером гурту, ми слухатимемо чудовий матеріал, такий, який чуємо на альбомі «King of the Grey Islands».
Невеликий Пролог і «Emperor Of The Void» показує нам усю міць нового складу CANDLEMASS. Епічний моторошний епік із приголомшливим голосом Роберта, що трохи нагадує Діо за технікою виконання. Потужніша «Devil Seed», що нагнітає все сильніше від початку до завершення, продовжує диск. Порівняно з попереднім альбомом музика стала значно напруженішою, тягучішою й урочистішою. При цьому в решті композиції досить різноманітні, так, «Of Stars and Smoke» одна з найбільш мелодійних, запам'ятовується передусім вокальна партія, а в «Demonia 6» навпаки, з перших секунд у пам'ять западає риф, який іде всю пісню. «Destroyer» і «Man of Shadows» — повільні й вкрай похмурі композиції змінює динамічна «Clearsight», справжній бенефіс Роберта, складна й просто приголомшлива вокальна партія. Далі невеликий інструментал і потужніша 8-хвилинна Embracing the Styx вінчає альбом. А це, панове, просто щось неймовірне, справжній шедевр від і до. Щоб описати його — слів не вистачить, це просто треба почути.
Але й це не все — на розширеній версії два бонуси — Роберт переспівує «Solitude» та «At the Gallows End» — віддамо належне його сміливості — це ж два головні хіти гурту. Справляється із завданням Роберт на відмінно — так, немає постогнувань Ланквіста й вібрато Мессайї, є інша манера виконання, анітрохи не менш цікава. Більше про цей диск казати нічого, релізи такого рівня на рік, як правило, можна порахувати на пальцях.