CASKETGARDEN

Ух-хх, ну й паршива ж обкладинка!.. Їй-богу, пахне бомжівськими валянками, фу-уу... Кривлячи пику, двома пальцями витягую назовні диск CASKETGARDEN. Попутно думаю, що ж може ховатися за такою романтИчною назвою?.. Варіанти два: або тошно-ґрайнд, або чергове сліпкнотоподібне незрозуміло що. Збігавши помити руки, натискаю на "плей" і — видихаю з полегшенням. На сцені угорський шведіш-дез... І хай навіть перші 20 секунд натякають на о-го-го яке продовження, подальші екзерсиси в бомбометанні проходять строго за методичками гетеборзької школи. Що тут сказати?.. Так, запис не підкачав. Вокаліст горлає, як ужалений. Гітарки зрідка наважуються пробігти соло-інше, тоді як барабани вперто гнуть своє, старанно підганяючи пісеньки під мелодік-дезові "унца-унца". Слухаю далі, вникаю... Зрідка повз проносяться акустичні перебори, стукають по чавунних рейках квадратні колеса непіддатливих, як мій старий еспандер, рифів... Слухняно заколисуюсь, однак щось вперто продовжує дратувати нюхові рецептори... Знову морщуся, озираюся. Нарешті розумію, що валянки бідолахи-бомжа тут ні до чого — просто від "This Corroded Soul Of Mine" нестерпно тхне третьосортним нафталіном...