Одного разу наснився Великому Комбінаторові — генію-архітектору й чудовому логіку — сон. У цьому сні він побачив істоту, досі не бачену: прекрасну, як ніч, із сяючими очима й нескінченно досконалу. Прокинувшись, Великий Комбінатор зрозумів, що створити «модель» (так він про себе охрестив істоту зі сну) судилося саме йому і що ця робота увічнить його й без того гучне ім'я. Розкресливши на широкому планшеті часу ескіз майбутнього творіння, він скликав найкращих майстрів з усього світу — єдиних, хто, на його думку, міг утілити в життя настільки грандіозний задум. Так, із далекого шведського королівства прибув метр Ля Рок, пан журчащих тонкощів і приборкувач гармонії. Так, із-за рогу, закутаний у червону бандану, вийшов старий знайомий Стів ДіДжорджіо, коваль нестримного драйву, а за ним, відбарабанивши коротке привітання, увійшов і сів за молотильний агрегат повелитель ритму Джин Хоглан. Зібравшись, майстри взялися ваяти: розтоплювати у величезних тиглях метал, розливати його у форми, остуджувати особливим, узятим із полиці алхіміка дистилятом. Зшивати деталі, клепати, конопатити, шкребти напилками непіддатливі шестерні. Нарешті, полірувати, фарбувати, укладати довгі хвости проводів і програмувати електричний мозок... І коли «модель» випустили в народ, скільки ахів, шалених вигуків і благословінь неслося їм услід, тим, хто керував сталевою машиною, кожен мускул якої був вигранений з нелюдською точністю та майстерністю. Дивлячись на «модель», допитливе око лякалося нагромадження складнощів, залучених у її конструкцію, а наївний, сповнений цікавості та пристрасті погляд вражався всесвітньою грацією та інтуїтивною простотою. Пробігши навколо світу, механічний звір повернувся до майстерні Комбінатора, де його електронний мозочок знеструмили, а саму сталеву тушу залишили лежати під брезентом. У пилу, темряві, забутті... Минули роки. Не стало Комбінатора. Творці розбрелися хто куди, в марній спробі створити хоч щось, здатне стати на один рівень із «моделлю». Але ось, безмісячної ночі, двері майстерні зі скрипом привідчинилися, і до кімнати увійшли люди. Акуратно стряхнули прах минулого, стягнули брезент, змастили тронуті було іржею суглоби. Напоїли кремнієві клітинки порцією літій-іонового життя, і «модель» ожила!!! Радісно заспівали шарніри, коли сталевий мастодонт став набирати хід, друкуючи крок по бруківках колись радянської землі. І люди згадали! І люди прийшли дивитися! І знову захоплювалися, як і раніше...
P.S. Відмінний альбом DEATH зрілого періоду, поряд із «Symbolic» вважається найсильнішою платівкою гурту.