DEMONS & WIZARDS

Ханзі Кюрш і Джон Шаффер — останні Стрільці музичного світу, що зрушив з місця. Приблизно так, переінакшуючи анотацію до "Темної Вежі" Стівена Кінга, можна описати другу роботу трансатлантичної колаборації. Пробне прослуховування "Touched By The Crimson King" викликає відчуття легкої втоми — все-таки дебютник був більш хітовим і оригінальним. Приспів "Crimson King", що відкриває альбом, міг би бути й соковитішим (тут доречно згадати "Heaven Denies" — термоядерний опенер з першої платівки), "Seize The Day" у своїх акустичних просвітах безбожно схожа на набридлий "Hotel California", "The Gunslinger" — ламана-переламана, як ребра початківця маунтін-байкера. І хоча вже на "Demons & Wizards" було багато акустичних програшів, "Touched By The Crimson King" просто переповнений баладними програшами і навіть цілком unplugged композиціями. Коли слухаєш компакт удруге, утретє, перестаєш помічати дрібні нестиковки — вухо звикається з недопрацьованим музичним ландшафтом, і навіть згаданий приспів "Crimson King" починає по-блайндґарденівськи ласкати слух. Але навіть попри всі недоліки, альбом однозначно на голову вищий за більшість сьогоднішніх релізів у пауер-жанрі. Впізнавані айсед-шафферівські ритм-гітари та з кожним роком обростаючий дедалі новими академічними вишуканостями вокал Ханзі — завдяки виробленому півдесятиліття тому фірмовому стилю, DEMONS & WIZARDS складно сплутати з кимось іншим. Тішить наявність важчих речей, наприклад, "Terror Train". Почасти такі фрагменти зустрічалися й раніше (наприклад, у "My Last Sunrise": "Golgotha, saw nothing but a carpenter's death..."), однак у комбінації з образом кінгівського потяга-вбивці трек звучить неабияк жорсткіше: "Мене звати Блейн. Я — ваш біль..." Продовжуючи тему лірики, окрім "Темної Вежі" на "Touched By The Crimson King" можна знайти сліди "Чарівника Країни Оз" Френка Баума ("Wicked Witch"), "Мобі Діка" Мелвілла ("Beneath These Waves") та "Портрета Доріана Ґрея" Уайльда ("Dorian"). Закриває платівку кавер на "Immigrant Song" LED ZEPPELIN.