Колись у далекому 1985 році відбулося знайомство трьох молодих музикантів: ударника Майка Портного, басиста Джона М'юнга та гітариста Джона Петруччі. Тоді вони навряд чи припускали, що за деякий час їхні імена стануть синонімами віртуозності й приголомшливого володіння інструментами, а їхній гурт DREAM THEATER стане найвідомішим прогресив-металевим колективом з усіх існуючих. Три перелічених музиканти ось уже 22-й рік разом, клавішника Кевіна Мура змінив Дерек Шерін'ян, а його відповідно Джордан Руддесс. Про кого ж ми не сказали, ах так, про вокаліста. І взагалі до чого тут DREAM THEATER? Отже, першим вокалістом колективу, який тоді називався MAJESTY, був Кріс Коллінз, він записав кілька демок і був звільнений у 1987 році. Як відомо, Джеймс ЛяБрі, з яким однозначно асоціюється вокал у гурті, з'явився лише у 1992 році після дворічних пошуків. Але був ще період 1987–1990 рр., і саме в цей час був записаний дебютний альбом колективу. Обов'язки вокаліста тоді виконував деякий Чарлі Домінічі. До цього він співав у софт-роковому гурті "Franke & The Knockouts". Отже, на початку 1990 року колектив Театру розлучається з ним. Що було з Чарльзом наступні 15 років! – історія мовчить. Так чи інакше, біографія на його офіційному сайті повідомляє нам, що він співав у DREAM THEATER, а у 2004 році повернувся до мікрофонної стійки…і більше нічого. Справді, 6 березня 2004 на концерті, присвяченому 15-річчю першого альбому DREAM THEATER, Домінічі з'явився на сцені з мікрофоном у руках.
Минув рік з невеликим, і в липні 2005 року вийшла перша студійна робота його власного колективу під назвою DOMINICI – "O3 A Trilogy - Part I", відтоді минуло півтора року й ось світ побачила друга платівка – "O3 A Trilogy - Part II". Вочевидь, невдовзі з'явиться й третя частина, присвячена Озону.
У гурті вельми молоді музиканти, при цьому в техніці їм не відмовиш, грають усі просто чудово, мабуть, найслабший бік – це власне вокал Домінічі, як і 18 років тому, він зовсім не блищить виразністю, так, подекуди ноти він бере непогано, але знову ж потрясаючої сили та потужності в голосі немає, для традиційного американського progressive metal ситуація цілком можлива й не кримінальна. З композиторської точки зору абсолютно нічого нового ця робота не виявляє. Жорсткий, але не агресивний технічний прогресив, без будь-яких експериментів і специфічних яскравих моментів. Загалом добра робота, але не більше того.