DRACONIAN

Шведи «Draconian» на думку багатьох є на сьогоднішній день одними з лідерів світової дум-сцени. Три чудових, відточених альбоми до цього, і ось четвертий, нічим не поступається попереднім. Якщо що і можна відзначити як зміни — так це зменшення частки ф'юнеральності музики, що розпочалося ще на попередньому релізі «The Black Halo», і відповідне невелике збільшення середньої швидкості музики. Безсумнівно, знайдуться й ті, хто вбачить у цьому відхід від традицій на догоду комерційній складовій. Як напевно знайдуться й ті, хто, зайшовши з іншого боку, звинуватить шведів у застої та пережовуванні старої жуйки. Але ми залишимо це на совісті гіпотетичних критиків, а самі натомість насолодимося нікуди не поділою похмурою, меланхолійною красою музики, в яку органічно лягає як змужнілий брутальний вокал Андреаса Якобсена, так і неперевершений голос Лізи Йохансон. У музичному плані ми тепер маємо потужний гітарний дум, який лише подекуди розбавляється звичною часткою ф'юнеральності. Лірика альбому так само досліджує людські емоції в їхніх депресивних проявах, а жорсткість музики за словами Андреаса у цьому випадку відображає непостійність людської психіки, що являє собою бурхливе море парадоксів та крихкості. Підсумком рецензії може бути лише один вердикт: відточений, пронизливий і наскрізь професійний альбом, практично еталон дум-металу.