EWIGKEIT

Він англієць, буквоїд, захоплений розкурюванням казахської анаші та завантаженням червоноармійських маршів. Про кого я кажу?.. Правильно, про Джеймса Фогерті — ймовірно, одного з найбільш інтелектуально підкованих представників британської сцени. Взявши на озброєння німецьке альтер-его «вічності» (а саме так перекладається з бюргерляндської назва його музичного проєкту), він спритно обійшов усі перешкоди музичного бізнесу й представляє нашій увазі свій новий, уже п'ятий опус. «Conspiritus» — це роздум на тему глобальної змови. Чи справді катастрофи та лиха, що відбуваються нині, мають стихійний характер? Чи настільки стохастичне безумство, що зріє всередині суспільства? Чи все ж існує цей таємничий хтось, що граючись переставляє пішаки на величезній дошці й вирішує долі народів?.. Як кажуть, істина десь поруч, і навряд чи нам, безпогонним, доведеться її дізнатися. Будучи за натурою експериментатором, на «Conspiritus» Джеймс ніби через силу розпрямлює та розгладжує себе. Результат таким і вийшов — неоднозначним, що застряг на пів-шляху від прогресиву до мейнстриму. Блек-дезові соки минулих робіт віджаті насухо, тепер EWIGKEIT — це колосальний електронний пласт, розігнаний ритмічним гітарним ріфінгом та чистим вокалом. «Цього разу я зробив усе так, як давно слід було зробити,» — каже сам Джеймс, можливо, натякаючи на свої музичні уподобання. Зробити все «як треба» допоміг Джон Фрайєр, що раніше «розпрямлював» такі колективи як PARADISE LOST, NINE INCH NAILS та HIM. Із перших нот робота напрошується на упереджений тест-драйв, адже, як показує практика, прямолінійних платівок не вистачає надовго. Тим не менш, хочеться вірити, що достаток сильних мелодій («The Thought Police», «It's Not Reality») та вдалих атмосферних моментів («Far Away From Heaven», «Theoreality», «Transcend The Senses») у сумі дорівнює, або хоча б близько до винятку з цього правила.