EXMORTEM

Часто буває так: починаєш слухати промку. Слухаєш, слухаєш, і поступово починаєш то засинати, то впадати в ступор так, що під кінець альбому вже нічого не пам'ятаєш із початку. Одним словом, деякі альбоми через одноманітність матеріалу з великим успіхом можна використовувати як колискові для просунутих дітей ;). Тут же ситуація не така однозначна: на початку альбому він мені справді здався нудним і занудним. Одноманітний музичний матеріал, одноманітний вокал, мало чим відмінні рифи — одним словом, складається враження, що слухаєш одну довгу-предовгу пісню. Морок цей почав розвіюватися лише під кінець. Там уже й музичка стала якось веселішою, і взагалі слухати стало приємніше, гітари стали різноманітнішими. Загалом ситуація змінилася, і тепер це вже був простий, можна навіть сказати класичний брутал, із парочкою родзинок (техно?), але не більше, а шкода. Міг би вийти набагато цікавіший альбом, маючи такий перспективний склад (наприклад, колишнього ударника DIMMU BORGIR, Рено). А так — досить потужний, ударний дез, але без оригінальностей.