IN FLAMES

Коли гурт відомий, він часто волею-неволею проходить через зміну стилів (або через зміщення акцентів у рамках одного стилю), за що завжди отримує в таборі фанатів гарантоване розшарування. IN FLAMES не є винятком — серед давніх шанувальників творчості шведів є чимало тих, хто вважає справжніми лише початкові альбоми гурту. Все інше незмінно відзначається ярликом «комерція» і подеколи демонстративно лаються при зустрічах за пляшечкою пивка. Для претензій, звісно ж, є приводи — музика шведів з часом помітно прилизується, дедалі більше місця відводиться чистому вокалу. Проте до певного часу для мене мінуси цього вектора розвитку гурту згладжувалися якістю створюваного матеріалу. Але передостанній альбом гурту вперше змусив замислитися про те, чим же це все закінчиться. А закінчилося (принаймні на даний момент) це все порожняком «A Sense Of Purpose». Якщо не зважати на авторство — це типовий модерн-метал, у «кращих» традиціях альтернативного каналу «А1»: ми поспіваємо вам тут чистим вокалом, місцями поскримимо, бо це круто, а гітарне дж-дж повергне вас у нестяму. Я розумію, що скримінг для IN FLAMES це не данина моді — це їхня спадщина, але результат від цього не змінюється: прилизаний і до образливого «хлоп'ячий» альбом, нічим не виділений серед потоку такої ж сірості. Я дуже розчарований.