LONGING FOR DAWN

Здавалося б, запитає людина незнаюча, що може бути більш одноманітним за похоронний дуум? Яку варіативність допускає один із найповільніших (я б навіть сказав ультраповільних) стилів у музиці? Однак ось вам Until Death Overtakes Me, і ось вам SHAPE OF DESPAIR. Похоронний дуум в обох випадках, але наскільки очевидні відмінності! Не приховуватиму суб'єктивного, фінський варіант — UDOM — мені не близький взагалі (самоусунуся від пояснень), а ось другий дуже навіть. І все-то в ньому мені любо й миле серцю. Атмосферність матеріалу, до якої теж не завжди ставлюся з пошаною, у похоронному думі (та й на даному альбомі) чомусь завжди звучить доречно, розцвічуючи подеколи нудні музичні пейзажі великою різноманітністю сірих напівтонів. Як не можна кращі супутники музичного гальмування — могутній розкотистий гроулінг і важезний гітарний звук — на цій платівці їх достатньо, і поціновувачі повільної ваги ссання під ложечкою не відчуватимуть. Про ритм-секцію не кажу, бо вона тут просто є, і цим одним уже описує всі необхідні переваги (читай: якості) себе самої, а ось про мелодику матеріалу не згадати не можу, оскільки мила моєму серцю суворість цієї самої мелодики помітно перевищує її вигадливість і солодкість для вуха, що, можливо, й виключає з-поміж шанувальників гурту ніжну стать, зате додає гуртові шанувальників неголених і похмурих, що, як ви розумієте, взагалі-то первинно… Чотири композиції альбому, при всій до них повазі, зовсім не є новим словом у похоронному думі, але й своїх «численних» шанувальників (до яких себе зараховую й я), впевнений, розчарованими не залишать.