З 1982 по 1988 рік MANOWAR записали 6 альбомів, у 1988-му з гурту пішов Ross The Boss, відтоді минуло майже 20 років, за які гурт записав лише 4 альбоми. Спочатку перерви були по 4 роки, потім альбому не було аж 6 років. Нинішній інтервал трохи менший – 4 з половиною роки. Можна сказати одне: цих інтервалів вистачає з лишком для того, щоб довкола нових альбомів колективу існував просто феєричний ажіотаж. MANOWAR, як і раніше, один із найвідоміших і найуспішніших хеві-металевих колективів. Останніми роками гурт дуже сильно вдарився в епічність (хоча куди вже більше, багатьом здавалося), нерідкими стали виступи з оркестром. Інформація про новий альбом повідомляла наступне: він стане першим із циклу концептуальних альбомів, присвячених Богам війни. І перший альбом справді вийшов присвяченим Одіну. Вибір дещо дивний, адже Одін – повелитель богів у скандинавській міфології, а богом війни є його син Тор, з іншого боку, у низки скандинавських народів Одін шанувався й як бог війни.
Ну що ж, перед нами альбом "Gods of War". Диск починається з 6-хвилинної увертюри, записаної оркестром. Якщо хтось очікує після цього одразу перехід до швидкісного бойовика, той помиляється. Увертюру змінює ще один інструментал, дуже нагадуючий за своїм початком "Agnus Dei" з Моцартівського Реквієму. Що ж, посередині цього треку на нас чекає речитатив. А ось далі й справді бойовик "Kings Of The Kings" – просто чудова пісня з характерною повільною частиною посередині, повністю побудованою на вокалі. "Army Of The Dead Part 1" – це АНТИ-інструментал, оскільки пісня являє собою хоровий розспів без гітар, оркестру й будь-чого іншого. Що ж, ще один бойовик із монотонним вступом присвячений величезному чудовиську – вовку Слейпніру, одному з головних ворогів асів. Раз сказали про Слейпніра, несправедливо буде не згадати його батька – бога вогню Локі, – тому наступна композиція про нього, головного лицеміра Асґарду. У пісні присутнє просто чудове гітарне соло. "Blood Brothers" – одна з найкрасивіших балад на диску, Ерік, як і раніше, у відмінній формі, що не може не радувати, емоційність і чуттєвість теж нікуди не поділися. Наступні два треки присвячені Одіну: спочатку інструментал, потім речитатив під звуки грому, все це переходить у композицію "Sons Of Odin", пісня – одна з головних на диску й водночас абсолютно невдала, побудована на дуже простих рифах, що завершується вже неоригінальним хоровим розспівом. Далі знову речитатив. Потім титульний епік "Gods of War", просто неймовірно пафосний. "Army Of The Dead Part 2" відрізняється від першої частини лише присутністю органу. Ще два епіки – й альбом завершено! Щоправда, є ще бонус-трек, що сильно вибивається з усього іншого, "Die For Metal" – повільна й дуже енергійна річ, що відсилає нас до творчості гурту у 80-х роках.
У підсумку ми маємо: 2 інструментальних треки, 3 речитативи, де текст проговорюється під мелодію або звуки грому тощо, 2 хорових розспіви, 3 бойовики, 1 лірична балада, 4 епіки та бонус-трек.
Диск у жодному разі не варто сприймати як рядову хеві-металеву роботу. Якщо ви чекаєте хеві-метал, навіть не підходьте близько до цього релізу. Жанр цього диска – Epic Rock і ніяк інакше. Далі двоїсто. Багато фанів гурту, який колись грав забійний динамічний, енергійний та агресивний хеві, будуть явно розчаровані, з іншого боку, якщо сприймати цей диск самостійно, то він мало не унікальний. За своєю суттю це кантата, можливо навіть ораторія. Якщо ж хтось вважав, що в пафосі гурт давно досягнув свого апогею, цей суб'єкт просто катастрофічно помилявся.