MASTODON

Перший альбом Мастодонтів, завдяки якому я й познайомився з їхньою творчістю, був шедевральний 2004 - Leviathan. Тому я з деяким побоюванням ставив їхнє попереднє творіння у програвач. Життя й так важка штука, і розчарувань у ньому й без того чимало. Побоюванням моїм судилося розвіятися в перші ж секунди прослуховування, бо з колонок полилося, а точніше посипалося вже знайоме мені нагромадження звуків, ритмів, збивок, переходів, програшів – миле серцю будь-якого прихильника складних музично-математичних форм і сутностей. Знайомий хрипкуватий потужний вокал, можливо не такий потужний, як дезовий гроул, але вже в усякому разі не поступається йому в серйозності намірів і в ретрансльованій нестямній core-овій люті. Гітари - в'юнкі й сплітаються в неймовірні джунглі сольні проходи; м'ясисте «дж-дж» не поступиться вагомістю деяким колегам-м'ясникам. Ритм-секція взагалі не піддається опису простими словами, тут пасує застосовувати триповерхові диференціальні рівняння або ще щось із курсу вищої алгебри. Як сам гурт умудряється цей матеріал грати й не плутатися в закутках власних музичних лабіринтів – мені незбагненно. Знімаю капелюха й розсипаюся в реверансах. Браво!