MECHANICAL POET

Entia non sunt multiplicanda praeter necessitatem. Не слід множити сутнє понад необхідне — знаменита «Бритва» великого середньовічного богослова й логіка Вільяма Оккама — ця формула у своєму впливі на наукове знання стоїть в одному ряду з працями Аристотеля. Отже, якщо є просте рішення — то ускладнювати не потрібно, все чудово, але хай йому біс, навіщо ж все сприймати так буквально... Третій реліз MECHANICAL POET таки відповідає тому, як вони характеризували себе після виходу другого, якщо там панківські мотиви звучали скоріше як додатковий елемент, то нинішній реліз у цій частині додав вельми й вельми. І водночас стилізовані під схід мелодії надають по-раніше приголомшливого колориту, до клавішних партій не причепишся, особливої техніки на альбомі ніхто не показує, єдиний гідно розкриваний інструмент — ударні, що ж, і на тому дякую. Альбом дуже мелодійний і чудово слухається, водночас композиції до непристойності одноманітні. Якщо перед творцями стояла мета випустити попсовий реліз із рівним звучанням, який слухатиметься без емоцій, як чудова фонова музика, вони її досягли. Якщо ж цілі були інші, то вибачте... слухати тут рівним рахунком нічого, клавішні партії, звісно, гарні, але чесне слово, від альбому MECHANICAL POET потенційно чекаєш зовсім іншого, мелодійні інструментальні треки значно вдаліше складають майстри new age Вангеліс, Кітаро та ін. Під час прослуховування диску можна спокійно вести бесіду, їсти, працювати, навчатися, загалом, від життя він не відриває. Питання — навіщо весь цей пафос із нібито еклектичним та унікальним звучанням, про яке ми читаємо у прес-релізах та інтерв'ю. Будьте й у цьому тоді простішими, панове музиканти. Як постскриптум: Джеррі Ленін так і не навчився співати. Є сенс зайнятися в цьому житті чимось іншим.