MESHUGGAH

Мушу зізнатися (на свій сором), із Meshuggah познайомився лише років три тому, коли почув альбом Catch 33, який тоді буквально здійснив відрив моєї голови. Думку про гурт було складено, і відтоді за його творчістю стежу найуважнішим чином, щоразу переконуючись, що роблю це не дарма. Черговий (сьомий) повноформатник шведів, і ми вкотре занурюємося в еклектичну суміш із ультранавороченого трешу, злючого хардкору, металізованого саунду й ще один біс знає чого. Суміш, яка за невмілого поєднання інгредієнтів могла б дати хаотичний, безладний і безглуздий підсумок, за акуратного ж розмішування, ретельного дозування та вмілого приготування дає підсумок, описаний вашим покірним слугою на самому початку цього твору — відрив башти. Тотальний і безповоротний. Кожен альбом Meshuggah, поза всяким сумнівом, нове слово у важкому металі, і на новій роботі своїй традиції грізні шведи не зрадили. Втім, буду настільки ж банальним, наскільки й невблаганно точним: це саме той випадок, коли опис музики за допомогою слів майже не має значення. Це той випадок, коли Музику треба просто слухати й почути. Занурення в нірвану не гарантую, відрив башти — напевно.