METAL CHURCH

Ось і надійшла по дзвінких дротах музичного телеграфу нова енцикліка від архієпископа Залізної Церкви, Курта Вандерхуфа. Зізнаюся, «The Weight Of The World» викликав у мене двоїсте враження. З одного боку, це старого гарту, ревучий і кричущий хеві-метал, що гордо махає потріпаним прапором NWOBHM під кулями наступаючих пауер-бригад. Пісні варіюються від тягучих епіків («Sunless Sky», «Weight Of The World») до класичних бойовиків («Leave Them Behind», «Hero's Soul»), не забуті й балади («Time Will Tell»). З іншого ж боку — диск розбавлений неабиякою кількістю «води». Так, чудова атака, розпочата на перших треках, безнадійно згасає на 9-хвилинній «Madman's Soul». Почасти горделивий і нестримний дух ще блисне своєю богоподібною статтю — на «Cradle To Grave», — проте натужна млявість «Wings Of Tomorrow» вб'є й цю спробу хоч якось наблизитися до хрестоматійних робіт жанру. Вокал сіруватий — Ронні Монро в METAL CHURCH новачок, і явно не впорався із зоряним статусом гурту. Безликий фронтмен — безликий гурт. Решта музикантів працюють злагоджено й потужно, але знову ж таки — заїжджені кліше випирають гострими кутами з намальованої на обкладинці кульки. І якщо вже на те пішло, порівнюючи цю «кульку» з «Thunderball» від Удо Діркшнайдера, останній вийшов на порядок цікавішим і свіжішим. Як підсумок, не більше ніж міцна робота у побитій вибоїнами канві класичного металу. Хто не ризикує, той... самі знаєте.