MOLLY HATCHET

Якщо вірити біографії, своє ім'я MOLLY HATCHET запозичили в Рубаки Моллі — божевільної особи, що жила у XVII столітті та четвертувала своїх коханців пожежною сокиркою. Стартувавши у далекому 1978 році, флоридський секстет досить швидко злетів у чартах на хвилі популярності мотоциклетного southern-року — їхній альбом "Flirtin With Disaster" і донині вважається класикою жанру, що поєднала воєдино напір англійського рок-н-ролу та чавкаючі ритми кантрі. "Warriors Of The Rainbow Bridge" — вже "дцятий" альбом колективу, проте доводить, що є ще той самий порох у порохівницях і музиканти не проти час від часу бабахнути бочонок молоточного креативу. Центральна композиція на диску — "Rainbow Bridge" — присвячена безчасно загиблій дружині гітариста й лідера гурту, Боббі Інґрема. На початку спокійна та лірична, ближче до середини вона розквітає рухливим ритмом, а завершується класним гітарним соло. Варто зазначити, що гітарні партії на альбомі загалом вище за всілякі похвали — партії Інґрема та повернутого до гурту Хлюбека сплітаються та розплітаються, викликаючи динамічні фрикції густого, як гума, саунду. Тут вам і буґі, і блюз, а на "Flames Are Burning" — чудові гармонії в дусі нової хвилі британського хеві. "Son Of The South" та "Moonlight Dancin' On The Bayou" тішать вибуховим драйвом і мелодичними ходами. "Roadhouse Boogie" — своєю сільською розкутістю. "Warriors Of The Rainbow Bridge" — це бібоп у картатій сорочці, нечесаний і трохи п'яний, музика, масляниста на дотик, що пахне сіллю та перцем. Піт і чесність у кожній ноті. Поки такі хлопці стоять на сторожі райдужного мосту, чарівний світ мрій може спати спокійно...