"She says Boo, I say Boo….", ой, про що це я. Та ось тримаю зараз у руках гарну картонну коробочку вже без диска, бо диск уже в програвачі й із колонок линуть важкі звуки. Зауважу, що це дебютний альбом московського гурту MORAY EEL. Реліз вийшов дуже цікавим у плані музичного наповнення — гурт вирішив поекспериментувати з такими напрямками як: треш, симфо та різноманітний альтернатив. І можу сказати, що суміш вийшла відмінною, хоча ваш покірний слуга й не є прихильником психо-альтернативних течій у музиці, але цей диск змусив мене трохи переосмислити своє ставлення до музики цих течій. За своїм звучанням гурт трохи схожий на THE PROJECT HATE MCMXCIX. Загальну концепцію банди можна охарактеризувати як sympho-psychedelic trashcore.
Ну, загальний опис не дасть повного уявлення про альбом, тож перейдімо до найсмачнішого — розгляду музичних аспектів даного релізу. Вокал — різноманітний — змінюється в діапазоні від істерично-благального до божевільно-зірваного гроулу, причому виконується це все вокалісткою(!). Гітари — загалом, чогось цікавого я в гітарах не почув, багато треш-мотивів рясно присипаних «альтернативними» прийомами у грі. Скажу краще так — гітари якраз відповідають тому стилю музики, в якому грає даний колектив. Барабани — ну не ураган, ритм у деяких місцях ламаний (що більш характерно для кор-течій). Клавішні — хоча й задвинуті трохи на задній план, але, мабуть, саме вони задають атмосферу психоделічності в альбомі (хоча на деяких треках клавіші відсутні). Ну, ось, мабуть, і все, що можна сказати. Та ще, варто відзначити якість запису, дуже хороша, все чутно чітко й чисто (як-не-як на хорошій студії записували).
Що ж, виходячи з вищесказаного, можу підсумувати: цей реліз, думаю, сподобається широкому колу любителів важкої музики, а особливо любителям різноманітного експериментального та кор-течій.