PAATOS

Відмінна порція тріп-року від провідного європейського проґ-лейбла. Не без допомоги Мікаеля Акерфельдта (OPETH) та друзів з PORCUPINE TREE музиканти PAATOS здобули доволі широку відомість у себе на батьківщині, у Швеції. Про масштаби їхньої популярності можна судити вже з того, що ще до випуску дебютного альбому — «Timeloss» — гурт встиг записати звукову доріжку до неминущої класики світового кінематографу — «Носферату» Фрідріха Мурнау. «Kallocain» — друга робота колективу, названа на честь роману-утопії шведської письменниці Карін Бойє. Плавний тріп-хоп у дусі PORTISHEAD — іноді «РОКовіючий» залітними ґрувами, іноді журчащий електронною математикою MASSIVE ATTACK, але здебільшого блукаючий, обволікаючий, таємничий і заколисуючий. Альбом починається шаленим скрипковим соло: ніби одержимий чортами «паґаніні» задумав розпиляти бідний інструмент навпіл. Але ледве біль і відчай досягають свого апогею, з динаміків виплескує перша хвиля оксамитової білизни — «Gasoline». Вокалістку колективу — Петронеллу Неттермальм — часто порівнюють з іншою скандинавською дівою — Бйорк. І справді, без її чуттєвого голосу музика гурту втратила б дуже багато. Неможливо сказати, чи несе альбом однозначно позитивний заряд: серед навіюючих позитивну печаль «Reality», «Happiness», «Look At Us» зустрічаються то декадентські обертони («Absinth Minded»), то холодні екзистенціальні нотки («Stream»). Нарешті, «Won't Be Coming Back» запрошує в нічний політ безлюдною трасою, з вимкненими фарами і спідометром, що верещить від швидкісного передозу. Той рідкісний випадок, коли музика не розсипається на сухі цифри, а розтягується гулкою живою мембраною, пропускаючи через себе лише бузковий присмак музичного абсенту. Єдиний «мінус» — обкладинка релізу занадто конкретно натякає на індустріальний гуркіт у дусі EINSTURZENDE NEUBAUTEN. Втім, це по-своєму загострює радість відкриття «Kallocain»...