"...За годину до світанку його маленька флотилія, шелестячи паперовими вітрилами й чіпляючись за коріння, відійшла від берега... Вітер раптом посилився, й Він злякався: пішов — ні, мало не побіг уздовж самої води — навздогін за зникаючими в тумані трикутними силуетами. Новий порив розвернув частину з них боком, решта врізалися в них розмоклими носами. "Як сліпі кошенята... — підказав Її голос — Сліпі кошенята, які вирушають у навколосвітню подорож на пошуки материного живота..." Їхній танець зачаровував. Йому здавалося, що від них тягнуться довгі тіні — наче дуже далеке сонце світило їм у спини. Ці тіні, мов мотузки, затягували його наутілуси в сутінки, що розступалися. Він опустився на коліна. Оперся руками, завмер обличчям біля самої води... Броунівський рух не припинявся — рука невидимого водяного забирала вітрила геть, дедалі далі й далі. В безвість. Незграбно вальсуючи, вони танули в пронизливій прохолоді осіннього ранку. Небо помітно посвітлішало, поки Він сидів так. Туман набирав дедалі виразніших, живіших обрисів. У сірій тиші дня, що наставав, Він раптом зрозумів, що не буває просто білого чи просто чорного. Що між ними — мільярди кольорів, і кожен із них несе, може, почуття, або надію, або... Знову Її голос — прості слова беззвучним шепотом блукали в Його голові. "Де Вона тепер? — зітхнув Він. — Вирушила в ще одну подорож? Як маленьке сліпе кошеня?.." Знову зітхання. Поглядом, у якому змішалися відчай і любов, біль, туга й непомірний смуток, Він знову поглянув на озеро. Ось тільки паперових лебедів уже не було. Лише руді хвоїнки плавно погойдувалися й колесом кружляли на водній гладі..."
Проблукавши довгих чотири роки лабіринтами снів, PECCATUM повертаються з новим альбомом — як завжди, докладним звітом про свої дослідження в царині непізнаваного. Залишивши позаду паралітичні інтонації "Amor Fati", норвезький дует вийшов на новий виток розвитку. Блек-метал поступився м'якшим, тріп-джазовим барвам. Як, наприклад, на "In The Bodiless Heart" чи "Veils Of Blue". Водночас "Black Star" вміщує чимало звіриної люті. Подекуди виникають неминучі асоціації з ULVER часів "Themes from William Blake's…" — тонкими лапками мікропроцесорів електроніка вжилася в саму музичну тканину, посилаючи непомітні імпульси в мозок слухача. Альбом непередбачуваний: ніколи не знаєш, у якому місці меланхолія знову застогне під жахливою тушею індустріального монстра... Усього сім пісень: жорстких і м'яких, гучних і таких, що дзюрчать переливами на задвірках свідомості — малюють у голові то сумбур біблійного Лімбу, то спокій міфічного Авалону. Складається враження, ніби ти — маленький-маленький чоловічок, загублений у мріях, що сидить у крихкому човнику посеред неосяжного, вкритого туманом океану...