Будемо об'єктивними, проєкт SNAKESKIN не можна розглядати як самостійний незалежний проєкт. Ми автоматично згадуємо про те, що це сольний проєкт Тіло Вольффа, людини, яка в першу чергу асоціюється з LACRIMOSA. На відміну від першого альбому SNAKESKIN "Music For The Lost", де Тіло виконав усі вокальні партії, а потім довго знущався над ними й у підсумку досягнув вельми незвичного звучання, на альбомі "Cantatronic" основні тяготи аж у п'яти композиціях із диска лягли на Керстін Доелле, володарку класичної вокальної освіти й вельми непоганого сопрано. Передусім, для шанувальників LACRIMOSA цей альбом явно буде цікавішим, ніж попередній, пов'язано це з музичною складовою, особливо це проявляється в композиції "Still Not Home" (якщо, звісно, відкинути елементи клубної музики), тут одразу згадуються альбоми "Echoes", "Lichtgestalt". А композиція "Stonecoldhands" одразу навіює думки про альбом "Satura". Тепер про вокал Тіло — тут достатньо все очікувано, ми чуємо то зловісний, трохи ричачий, шепіт, то істеричний крик, додатково перевантажений і спотворений електронікою. Менш очікуваною, щоправда, була присутність чистого вокалу, який ми чуємо у вже згадуваній "Still Not Home", фіналі композиції "The Eternal", передостанній пісні з альбому "Tourniquet", яка, до речі, за жанром більше тяжіє до синтіпопу, ніж до дарквейву.
Загалом альбом композиційно цікавіший порівняно з першим, менш сумбурний і якось серйозніший, електронних експериментів тут менше, а ось композиторських, навпаки, значно більше.
Як бонус-матеріал на диску представлені три треки: одна композиція з альбому подана у клубному міксі, а на відкриваючу альбом "Etterna" ми бачимо аж цілих два мікси — особливо цікавий другий, за жанровою стороною виходить такий собі похмуруватий house. Ось і весь альбом, який порадував передусім тим фактом, що на відміну від першого диска, в жертву звучанню й електронним експериментам не приноситься музика.