SOLEFALD

Сказати «оригінальний, незвичний» можна про будь-який альбом цих безбашенних норвежців. Можна вигадати тисячу слів для опису цієї самої «незвичності», але всі вони перестануть мати значення, щойно зазвучить музика. В даному випадку навіть доволі широкий префікс «avantgarde» описує музику норвежців однобоко та вузько. Як відомо, раннє творчість гурту було більш категорично блековим, потім гурт зробив потужний зсув у бік авангардизму, останні ж кілька альбомів є квінтесенцією всього найкращого з перших двох іпостасей колективу. Жорстка блекова складова та «відірвана» авангардистська співіснують тут однаково комфортно (ну гаразд, друга все ж трохи превалює). На альбомі слухача чекає традиційна пекельна суміш із важких гітар, приголомшливо красивих вокальних партій (гроул та скрім також наявні), ніжних скрипкових програшів; потужні бластбіти чергуватимуться з навколоджазовими (пару разів вступає навіть саксофон — раніше також помічений у музиці гурту) фрагментами. Музика альбому гранично насичена найрізноманітнішими мелодійними ходами (не в правилах норвежців скупитися з цього приводу) і не дасть слухачеві найменшої можливості занудьгувати. Втім, скільки б я не був багатослівним у цій рецензії, жодні мої слова не зможуть достатньою мірою виразити всю гаму почуттів, що виникають при прослуховуванні. Тому не читайте, а слухайте — альбом того вартий.