Перша асоціація, яка виникає при прослуховуванні THE WILDHEARTS — скільки ж разів я це вже чув. Але впертий факт: у середині 90-х прокинувся інтерес до примітивного hard rock/traditional metal/glam metal. Що знову потягнуло людей до простої незамисловатої музики, яка не змушує особливо замислюватися, не обтяженої нічим, окрім вічної тематики "sex, drugs, rock'n'roll". Залишимо питання відкритим. Згадаймо гурт WOLFSBANE, нині забутий. Саме в ньому колись співав Блейз Бейлі, майбутній вокаліст IRON MAIDEN, а нині — керівник власного проєкту, зауважимо, що від тієї музики він не залишив узагалі нічого й виконує доволі цікавий похмуруватий хеві-метал. Ну а ми все-таки заглибимося в творчість THE WILDHEARTS, хоча заглиблюватися тут, пробачте, ні в що. Перед нами черговий концертник колективу. Вкрай прості рифи, періодично присутній так само простий грув, практична відсутність значущих соло, партії ударних — підтримувальні, туди ж бас-гітара. Окремих зауважень заслуговує вокал. І зауваження такі: слабкий він! І справа навіть не в тому, що всі партії виконуються в межах менше однієї октави, а в тому, що він узагалі не виразний.
Ну от, образив я гурт, а народу подобається, так пісню Geordie in Wonderland цілком від і до співає публіка. Щось безумовно в цій музиці є. А саме — нескінченний позитив, що не змушує замислюватися рівним рахунком ні про що. Жодного навантаження на мозок. Записаний концерт дуже непогано, причепитися рівним рахунком ні до чого. У цьому й головний недолік: все добре, все просто, прослухав і забув...