Після прослуховування цього альбому я не одразу взявся писати цю рецензію. Попри вельми невелику тривалість диска — 29:58 хвилин, концентрація злоби й агресії в ньому така, що їх вистачить на кілька дез- чи блек-металічних альбомів. Мені знадобилося півгодини, щоб оговтатися. 30 хвилин дуже агресивного й абсолютно деструктивного олдскульного грайндкору мало кого залишить живим. Мораль усього цього божевілля проста й виражена в назві цього твору — Kill. Fucking. Everyone.
Подекуди шаленоголовий у своєму безумстві, подекуди дуже качовий, а подекуди агресивний і абсолютно антимузичний, яким він і має бути за визначенням, матеріал не надто радує й чіпляє, але змушує дослухати до кінця. Можливо, це від того, що все відбувається так швидко, що просто не встигаєш зрозуміти, що коїться.
До речі, для мене приводом для цього героїчного вчинку став тотальний маніяк і, скоріш за все, повний психопат і відморозок — вокаліст.
Часом божевільний ефект досягається саме завдяки йому — він ричить, верещить, а здебільшого істерично репетує протягом усього часу звучання диска (такої істерики я давно не чув).
Резюмувати можна наступне: якщо ви не є прихильником такого екстремального напрямку, як грайндкор, то не мучте себе — послухайте щось більш придатне для слухання. А то ризикуєте заробити мігрень.
Тільки для справжніх маніяків.