Джеймс Ніггемаєр, колишній поліцейський із Колумбуса, штат Огайо, який у грудні 2004 року зупинив стрілянину в клубі Alrosa Villa, дав велике інтерв'ю Біллу Бейлі для Today's Boondoggle Podcast. Тієї ночі загинули четверо людей, зокрема гітарист PANTERA та DAMAGEPLAN «Даймбег» Даррелл Ебботт, — і зрештою та сама ніч поклала край кар'єрі самого Ніггемаєра.
Виклик пролунав незадовго до 22:15 8 грудня 2004 року. Ніггемаєр щойно вийшов із розводу й уже сидів у машині, а його ділянка була найдальшою від відділку, тож він виїжджав першим і першим дістався місця — менш ніж за три хвилини після першого дзвінка на 911.
Він також був одним із лише двох поліцейських у своєму підрозділі, хто возив із собою рушницю Remington 870: його ділянка була достатньо сільською, щоб доводилося добивати оленів, збитих автівками. «Це та сама рушниця, з якою я полював із дванадцяти років. Я знав її досконало, — розповів Ніггемаєр. — Мене часто питають: „Чому ти взяв рушницю, а не пістолет?“ По-перше, рушниця мені звичніша. По-друге, з неї я стріляю краще».
Люди надворі показали йому, де задні двері. У самому клубі він не був жодного разу в житті. Усередині стрілець тримав заручника, затиснувши йому шию ліктем і приставивши пістолет до скроні, — про це по рації не передавали. «Я просто відчув, що не можу сидіти й чекати підмоги», — сказав поліцейський. Приблизно з шести метрів він зробив один постріл. У нападника лишалося ще 35 набоїв.
«Усі чули вислів „тунельний зір“, але це справді так, — згадує Ніггемаєр. — Буквально все було чорне, крім підозрюваного й заручника. Я нічого більше не чув і не бачив. Я навіть не можу сказати, що там кричали люди».
Його вивели з місця події хвилини за дві, і хто саме загинув, він дізнався десь за півгодини — з переговорів по рації. Металістом він ніколи не був: слухав кантрі та класичний рок, — але про PANTERA чув.
Найвідвертіше він говорить про те, що було потім. «Мене госпіталізували з панічними атаками. Саме вони били найдужче — панічні атаки й постійні кошмари, — розповідає Ніггемаєр. — Я міг у звичайний день просто сидіти й розмовляти, як зараз із вами, і провалитися в повноцінну панічну атаку, і не міг дихати».
Ще три роки він пропрацював у патрулі, після чого місто за рекомендацією лікарів перевело його детективом до відділу пограбувань; зрештою його комісували за станом здоров'я. «Так, це поклало край моїй кар'єрі, — підсумував він. — Але я не шкодую про це ні хвилини. Я радий, що зміг зупинити його, перш ніж постраждало б набагато більше людей».