Ось він, уже п'ятий (якщо не помиляюсь) за рахунком реліз DER EREMIT під незамисловатою назвою «Das» (що в перекладі означає — «це»). Якщо ви чекали на нього, то своєю нестандартністю та відмінністю від попередніх робіт він зможе вас приємно здивувати. Чим? — запитаєте. Та є в ньому маса нових елементів, нехарактерних раннім речам гурту, у порівнянні з тим же «Magma-Prana» (2002), який нічим не дивував, — бо це була практично нічим нерозбавлена електроніка. А зараз уже інша справа. Гурт набув маси нового, те ж семплювання стало більш осмисленим і впорядкованим, а найголовніше — це гітара, бас-гітара та скрипка, які привнесли жвавість і реалізм у музику.
Причому не можу не зазначити, що відчувається, чим займався в минулому фронтмен гурту Gian (а грав він на басу в багатьох death metal бандах). І цей вплив певною мірою помітний на альбомі, коли музика зривається в жорсткий ламаний ритм, що напряму пов'язує її зі «смертельним» металом. Але не зрозумійте мене превратно, це помітно лише добре озброєному вуху рецензента, якому необхідно донести до вас усю атмосферу, втілену в альбомі. У своїй сутності гурт не втрачає свій електронний орієнтир, а нові інструменти просто вносять свій дуже навіть солідний вплив на творчість гурту. Цю команду, що мене дуже здивувало, зараховують до числа німецьких готик-формацій, що не зовсім вірно, принаймні стосовно цієї роботи гурту — надто мало об'єднує нинішній DER EREMIT із готикою. Що стосується композицій, то, як бачите, їх на альбомі зібралося аж 15. З них можна відзначити кілька доволі привабливих — LichtBringer («той, що несе світло»), Hippiekache (у цю назву вони вклали свою ненависть до гіпі й назвали їх, м'яко висловлюючись, лайном), WinterSonne («зимове сонце») (як на мене, одна з найцікавіших пісень на альбомі) та Thanatos (те, що має пряме відношення до танатофобії — боязні смерті) [а як пісня — прекрасна акустична, сповнена меланхолії партія]. Ну ось, мабуть, і все — якщо щось упустив, то у вас є прекрасна можливість підмітити це, прослухавши альбом.