KORPIKLAANI

Пригадую, коли я рецензував одну з останніх робіт фінів, я разів п'ять вжив у тексті слово «вогонь». Це слово спало на думку й при прослуховуванні вже першого треку нової платівки. І чомусь я впевнений, що й у майбутньому часто його використовуватиму. У цьому, звісно, є певна частка сумнівів і навіть побоювань, але, поки гурт їх не виправдав, почавши випускати альбоми-клони, і не вдався до самоповтору, поки цього не сталося, повернімося до позитивних сторін рецензованої роботи. Дивуюся, як музика, народжена в північній, холодній країні, може бути настільки гарячою, ядреною та запальною. Може, вона така саме для того, щоб зігріти в холодну фінську ніч, може, вона народжена в дружніх хмільних застіллях, може, причина в чомусь ще, але, найімовірніше, і в першому, і в другому, і в третьому. Власне, це не так уже й важливо, головне, що, поки фіни зігріваються в такий спосіб, нам теж нудьгувати не доведеться. 43 хвилини тотального пивного угару, 43 хвилини, сповнені ядреними гітарними рифами, соковитими партіями акордеона (він тут, безсумнівно, головний інструмент), стрункими чоловічими голосами та танцювальним весіллям, що б'є через край.