LOSS

Перше мардукоподібне щось, що потрапило до мене на розтин. Будемо різати — асистент, скальпель, затискач!!!... Отже, потрошимо нутрощі. Що бачимо?.. Посвітіть!.. Та не тут же, ось тут!!! О, бачу, бачу злоякісні блек-метал вузлики, огрядною пакостю розбіганих по шведській ендодермі... Прискорений, гіпербластовий пульс, мізантропічний настрій передінсультного мозку, що мерехтить нитками готових ось-ось луснути судин. Дивимося далі — ой, горлечко яке безобразне. У шлюбний період, мабуть, голосніше за всіх ревів, закликаючи кошлату самку. І ось волос — та-ак, волос так волос... Жорсткий, непіддатливий, лосниться — подумав про скальп і облизнувся... Це я про гітарки — про "дісекшени" нагадали, "Сомберлейн" їхній. І зморщений ембріон на обкладинці теж дуже до речі — нагадує про те, що гурт перебуває на початковій стадії свого розвитку, прагне рухатися від простого до складного, від паркану до комори, крізь терни — до зірок. Загалом же вердикт щодо "Verdict Of Posterity" буде таким — непоганий альбомчик, хоч і нудкуватий. Старанно й скрупульозно записаний, з акцентом на гітарний драйв, але — не чіпляє. Для 2000 року — цілком нормальна платівка, що біжить навздогін за згасаючим трендом...