MAYHEM

Після химери міфічної, химери метафоричної і, нарешті, химери арійсько-підліткової на світ з'явилася химера блек-металічна (див. обкладинку). Цілком резонним видається питання — чим же виділяється цей підвид серед решти? Відповідь очевидна — особливою, всепроникною зубастістю, тотальною вбивчістю та непередбачуваністю. Зізнаюся, після чудового (попри всі вигуки "проти") "Grand Declaration Of War" я чекав від MAYHEM подальшого проникнення в область індустріально-комп'ютерної аномалії, услід за DHG та THORNS, але маніакальна шатія вирішила рушити коней в іншому напрямку. MAYHEM зразка 2004 року являє собою значно більш прямий, торпедний варіант ню-блеку. Обіцяне "повернення до коренів"? Не схоже. Якщо порівнювати "Chimera" з класичним (але аж ніяк не популярним) "De Mysteriis Dom Sathanas", то від відмінностей і нестиковок рябить в очах — десять років різниці, що вдієш. Мабуть, одне ріднить ці релізи — повна відсутність (або навіть старанне уникнення) мелодій — найдавніший інгредієнт у формулі MAYHEM, майонез для сухого салату з брутальності, швидкості й новаторства. Попри волаючу античність представленого монстра, чародій-звукотехнік Борґе Фінстад (BORKNAGAR, SOLEFALD) привніс у запис свою частку постмодерну: не можна не відзначити навмисно підкреслену цифровими ретортами й змійовиками технічність, подеколи не зовсім адекватний, пікіруючий звук гітар ну і барабани... Так, просто барабани. Просто барабани, за якими восідає безумний блек-метал "шива" Хеллхаммер (коментар, я гадаю, вичерпний, окрім того, для фанатіючих меншин у буклеті наведено карту-врізку хеллхаммерівського "буцефала"). І про сумне. На жаль, нова доба диктує свої закони, і, звертаючи погляд на нових героїв блек-металу — MELECHESH, DIABOLICUM, WURDULAK — новоприбула "химера" вже не здається чимось неймовірним, лякаючим чи шокуючим. Пульс у нормі, кров'яний тиск у нормі, але якось не пасує здоровий рум'янець і лоск на обличчі гурту, історія якого нагадує опівнічний випуск "Чергової Частини"...