Останній лайв-репортаж для The MetalList я писав ще у 2008 році, і, що цікаво, він теж був про концерт DIMMU BORGIR у Сан-Франциско, і теж у цьому самому клубі — The Warfield. Той концерт називався Blackest Of The Black, і норвежці стояли десь у середині доволі довгого списку гуртів, виступали перед DANZIG, а під ними були MOONSPELL і ще два гурти. Цього разу список гуртів був значно коротшим. Лише HULDER і DIMMU BORGIR. HULDER — це проєкт бельгійської музикантки, яка багато років тому переїхала на північний захід США, дуже добрий блек-метал-акт, і свій новий альбом вона випустила лише за пару тижнів до цього концерту, у серпні 2026 року. HYPOCRISY мали приєднатися до них у цьому турі, але не змогли отримати візи, тож до Північної Америки вони так і не доїхали. SUFFOCATION теж були в первісному анонсі туру, хоча відіграли тільки східні дати й до складу сан-франциського концерту не входили. П'ять гуртів у 2008-му і два у 2026-му — за квиток, який коштував мені вдвічі дорожче.
Раніше цього року DIMMU BORGIR випустили «Grand Serpent Rising», свій перший альбом за вісім років, і в нас на сайті є рецензія на нього, яку я написав сам і поставив 7,5 з 10. Я досі вважаю цю оцінку справедливою. На альбомі є справді сильні місця, але тринадцять треків на понад годину — це більше, ніж матеріал здатен витримати, друга половина платівки починає зливатися в одне, а «Ulvgjeld & Blodsodel» була, як на мене, непереконливим вибором для промо самої платівки. Тобто далеко не найсильніший їхній альбом, і я все одно дуже хотів побачити їх наживо ще раз. Частково через те, що сталося минулого року, коли я був у Норвегії, у короткій відпустці, й спланував усе недостатньо добре. Того самого дня, коли я приземлився в Осло, 27 червня 2025-го, DIMMU BORGIR грали на Tons Of Rock в Екебергслетті, і згодом того ж вечора я постійно натрапляв на людей, які ходили містом у свіжих футболках DIMMU BORGIR з того концерту. Тож коли відкрився передпродаж на цей тур, я купив квиток одразу — п'ятдесят доларів, а з усіма зборами вийшло 66,63.
У п'ятницю, 21 серпня 2026 року, я поїхав з роботи в Маунтін-В'ю до Сан-Франциско. Трохи постояв у заторах, але в місто дістався вчасно, і коротка прогулянка по Маркет-стріт привела мене назад до The Warfield. У 2008-му я приїхав на BART з Берклі й мусив піти з концерту раніше, ще до кінця сету DANZIG, бо останній поїзд був о 12:22 — тож автомобіль принаймні прибрав цю проблему й замінив її на пошук парковки. Сама будівля не змінилася. Фреска на стелі, червоне із золотим — усе це досі на секунду змушує думати, що ти зайшов у театр, а не на блек-метал-концерт. Здається, останній раз я був тут багато років тому, у грудні 2014-го, коли разом виступали IN FLAMES і OPETH.
Перше, що я побачив, зайшовши всередину, — довга черга до мерч-стенду DIMMU BORGIR. Стенд HULDER був трохи далі й черги не мав узагалі, що досить прозоро говорить, заради кого прийшла більшість зали. Я став у чергу до DIMMU, бо хотів знову мати їхню футболку. Колись давно в мене була одна, з обкладинкою «Puritanical Euphoric Misanthropia», і я постійно носив її в університеті у свої молоді роки. Перед концертом я трохи порозвідував в інтернеті, який мерч вони привезли в цей тур, тож уже знав, чого хочу, і взяв нашивку з їхнім старим логотипом та футболку з обкладинкою «Spiritual Black Dimensions» спереду і розписом дат цього туру на спині. Цей альбом я колись давно купив на касеті, теж в університетські роки, і досі вважаю його одним з їхніх найкращих.
Ціни, звісно, з 2008 року зросли суттєво. Цього разу я заплатив сорок доларів за футболку, п'ятнадцять за нашивку і близько двадцяти доларів за пиво. У своєму давньому репортажі з цього ж клубу я скаржився, що пиво коштує шість-сім доларів за 0,33 чи навіть 0,5 літра, і називав це грабежем, а турові футболки того вечора продавали по двадцять доларів — тож пиво подорожчало приблизно втричі, футболки вдвічі, а квиток із тридцяти трьох доларів перетворився на шістдесят шість. На столику також був новий альбом на вінілі з автографами, який обійшовся б у шістдесят доларів, і хлопець за стендом запитав, чи не хочу я і його. Але він у мене вже є — обмежене делюксове книжкове видання з 2LP і CD, те, яке розпродали вже дуже давно.
Сетліст HULDER:
- A Beacon From Darkened Skies (сингл, 2025)
- View From Nemeton («Verbolgen», 2026)
- Sylvan Awakening («The Eternal Fanfare», 2022)
- Verses In Oath («Verses In Oath», 2024)
- Vessel Of Suffering («Verses In Oath», 2024)
- Drie Raven («Verbolgen», 2026)
- …And We Shall Sing («Verbolgen», 2026)
HULDER вийшли на сцену рівно о 19:30, і це був дуже сильний виступ — сім пісень за сорок хвилин, тобто повноцінний слот на розігріві, а не ті символічні двадцять хвилин, які зазвичай дають розігрівним гуртам у пакетних турах. У глибині сцени висів величезний банер з логотипом HULDER, а вона сама стояла в центрі, з мікрофонною стійкою, обмотаною гілками дерев, у дуже легкому корпспейнті, без жодного перебору. Вокалістка не сказала між піснями ані слова, буквально ані слова, і єдина фраза, яку ми від неї почули за весь вечір, — «thank you, San Francisco» у самому кінці сету. І це їй нічого не зашкодило, бо звук гурту був справді потужний і дуже добрий, а публіка прийняла її тепло, і, як мені здалося, багато людей у залі вже добре знали і гурт, і цей матеріал. Варто відзначити й те, чого в сеті не було: три пісні з семи були з «Verbolgen», який вийшов лише за два тижні до концерту, дві з «Verses In Oath» і одна з мініальбому «The Eternal Fanfare», а відкривав сет минулорічний сингл — тобто нічого взагалі з «Godslastering: Hymns Of A Forlorn Peasantry», дебютного альбому 2021 року, який зробив їй ім'я і через який її, найпевніше, і відкрила більшість тих, хто прийшов саме на неї. Це або впевненість, або впертість, і в обох випадках я це поважаю.
Сетліст DIMMU BORGIR:
- Ulvgjeld & Blodsodel («Grand Serpent Rising», 2026)
- Mourning Palace («Enthrone Darkness Triumphant», 1997)
- Kings Of The Carnival Creation («Puritanical Euphoric Misanthropia», 2001)
- Council Of Wolves And Snakes («Eonian», 2018)
- As Seen In The Unseen («Grand Serpent Rising», 2026)
- Ascent («Grand Serpent Rising», 2026)
- Stormblåst («Stormblåst», 1996)
- Reptile («Spiritual Black Dimensions», 1999)
- The Insight And The Catharsis («Spiritual Black Dimensions», 1999)
- The Serpentine Offering («In Sorte Diaboli», 2007)
- Puritania («Puritanical Euphoric Misanthropia», 2001)
- Gateways («Abrahadabra», 2010)
- Progenies Of The Great Apocalypse («Death Cult Armageddon», 2003)
- Perfection Or Vanity («Puritanical Euphoric Misanthropia», 2001) — аутро, з плівки
DIMMU BORGIR вийшли на сцену майже через годину після того, як HULDER закінчили. У глибині висів гігантський банер з обкладинкою останнього альбому, а барабанна установка стояла в центрі сцени, трохи піднята над усім іншим. Це був довгий і дуже добрий сет. Корпспейнт, костюми, дим і світло — усе це було, але не аж настільки надмірно, як це роблять BEHEMOTH, що принаймні узгоджується з альбомом, бо стриманим я назвав і сам альбом у своїй рецензії. Звук був добрий, чути було все — гітари, клавіші й вокал сиділи там, де мали, а для цього гурту наживо це далеко не щось само собою зрозуміле. Шаграт говорив з публікою, зокрема й про те, як давно вони не були в Сан-Франциско, і він абсолютно не перебільшував, бо попередній їхній концерт у цьому місті був у The Regency Ballroom 28 листопада 2010 року — п'ятнадцять років і дев'ять місяців тому, а цей тур узагалі був їхнім першим північноамериканським за вісім років. Ймовірно, саме в цьому й була причина черги за мерчем і забитого партеру. Практично кожну пісню DIMMU супроводжував мошпіт, простір під сценою був переповнений від першої до останньої ноти, а Сіленоз увесь концерт був у тому самому береті, в якому він з'являється на всіх відео й фотографіях до нового альбому. Нового матеріалу зіграли лише три пісні, що доволі щедро для гурту, якому треба продавати платівку, і мене натомість вразило інше — наскільки багато з цього сету я вже бачив у цій самій будівлі. З дев'яти пісень DIMMU BORGIR, які я записав у 2008-му, шість повернулися цієї п'ятниці: «Mourning Palace», «Kings Of The Carnival Creation», «Reptile», «The Serpentine Offering», «Puritania» і «Progenies Of The Great Apocalypse». Дві третини того давнього сету стоять на місці й через вісімнадцять років.
Єдине справжнє розчарування — це ICS Vortex, точніше його відсутність. Коли я бачив цей гурт минулого разу, він ще був у складі й співав чисті партії у відомих піснях, і саме за це я його тоді окремо відзначив у старому репортажі, не знаючи, що дивлюся на один з його останніх турів, бо вже у вересні 2009-го він і Mustis з гурту пішли. Цього разу чистий вокал ішов з бекінг-треку, а в «Reptile» ці партії Шаграт співав сам, зі скримом. Це працює, і гурт робить це професійно, але мені було сумно не побачити й не почути, як їх виконує Vortex, бо ці лінії — не декорація на «Spiritual Black Dimensions», вони значною мірою і є причиною того, чому той альбом звучить так, як звучить. І не те щоб це було чимось неможливим: Vortex, Mustis і Tjodalv усі разом виходили на сцену з DIMMU BORGIR на Inferno Festival у 2024 році, тож це радше турове рішення, ніж якийсь остаточний розрив. Я купив футболку «Spiritual Black Dimensions» на вході, а за пару годин почув ці партії з плівки — це, власне, і є найчесніший підсумок мого вечора.
Виходу на біс не було. Після «Progenies Of The Great Apocalypse» вони одразу поставили «Perfection Or Vanity», інструментальне аутро «Puritanical Euphoric Misanthropia», з плівки, і на цьому вечір закінчився. Мене це анітрохи не засмутило, бо цим аутро завершується альбом, обкладинка якого була на найпершій футболці DIMMU BORGIR, яку я взагалі мав, і я вийшов з The Warfield під нього з пакетом, у якому лежала футболка альбому, купленого колись на касеті в ті самі роки. DIMMU BORGIR відіграли чудовий концерт — довгий сет із достатньою кількістю старих бенгерів, великі професіонали на сцені, добрий звук і зала, яка не спинялася весь вечір. Єдина моя реальна претензія — та, з якою я нічого не можу зробити: я б хотів, щоб ICS Vortex досі був у гурті й виконував свої чисті партії сам, а не бекінг-треком. П'ятнадцять років і дев'ять місяців між концертами в Сан-Франциско — і я сподіваюся, що наступна пауза буде коротшою, хоча, судячи з історії цього гурту, я б не ставив на це ціну квитка.
