Концерт знаменитих німецьких трешерів KREATOR у москві. Знаменна подія відбулася 27 травня в СДК МАІ. З останнього концерту гурту в москві минуло 5 років, за які були записані «Violent Revolution» і зовсім свіжий «Enemy of God», тур на підтримку якого цього разу захопив і росію. Тепер по порядку. На квитках було написано час 19:00; о пів на сьому біля будівлі клубу було від сили 150 людей, які стояли в різних місцях невеликими групками. Ситуація вельми дивна — при тому, що квитки були у продажу починаючи з середини березня. Інша обставина, що чимало дивувала — в будівлю клубу нікого не пропускали.
На годиннику 7, народ потихеньку збирається, а охорона не поспішає відчиняти двері. О пів на восьму біля будівлі СДК уже кілька сотень людей (і тепер уже решта інтенсивно підтягується), більша частина яких нещадно спустошує банки й скляні пляшки, що містять священні напої. Час уже майже 8, починається деякий рух, і в зал починають пускати; виглядає це так — проходять дві людини, через кілька секунд ще дві і т. д. Обурені вигуки не припиняються й лише посилюються, коли люди опиняються біля охоронця, оскільки процедура огляду більш ніж ретельна.
Поки величезна черга перед входом поступово, вкрай повільно, зменшується, формується інша черга — перед сходами, що ведуть до залу. Ваш покірний слуга вельми грамотно зайняв позицію, так що коли шлях було відкрито, він встиг протягом трохи більше ніж 10 секунд зайняти місце в першому ряду за два метри ліворуч від середини. Що грають у залі — в залі грає «Stairway to Heaven» LED ZEPPELIN, після чого починає програватися німецька класика в наступному порядку: ре-мінорна «Токата» Баха, яку змінює його ж «Бранденбурзький концерт» і його ж «Жарт», далі початок 40-ї симфонії Моцарта та його ж «Нічна серенада». На цей момент зал уже заповнений відсотків на 80 (усього в залі, підозрюю, було близько 1000 осіб, якщо не більше); вигуки «МІЛЛЕ» й «KREATOR» не вщухають.
Техніки налаштовують інструменти; нарешті — повна тиша й єдиний потужний крик усіх глядачів. Починається всім відоме інтро з другого альбому гурту — «Choir Of The Damned», але йому не судилося завершитися (в оригіналі воно триває близько 2 хвилин), оскільки на сцені з'являються музиканти: Вентор, Самі, Крістіан і, звісно ж, сам Мілле. Крики в залі не припиняються, а навпаки посилюються; на сцені починається активна світлова гра з переважанням зелених тонів і, нарешті, звучать довгоочікувані трешеві рифи — це «Enemy of God» — титульна композиція з останнього альбому. На приспіві фразу «Enemy of God» підхоплює весь зал. Закінчується «Ворог Господа», і тут же починається «Impossible Brutality». Уже тут відбувається перша неприємна подія — стейдждайвери цього дня, видно, вирішили, що це їхній концерт, а Мілле з гуртом — фонова гра для їхнього виступу. Черговий красень залазить на сцену й робить це так акуратно, що мікрофон Мілле летить на сцену. Був би Мілле просто вокалістом — ситуація була б зовсім іншою, але йому якимось чином треба було нарізати соляки, окрім того що співати; кулаки на адресу охорони, що стоїть по обидва боки сцени, мікрофон піднято, й концерт продовжується. Пісня закінчується, звучить кілька слів, і оголошується наступна пісня: «Pleasure to… Kill!!!» (підхоплює зал), і так тричі, після чого звучить ця розкішна найшвидша композиція. Наступна пісня — «Phobia» (зал знову дружно підспівує), далі повільний вступ — це «Patriarch», який зривається у «Violent Revolution»; у залі цілковитий угар. Все псують нав'язливі стейдждайвери; один із них протягом концерту умудрився залізти на сцену, підбігти до Мілле, обійняти його й цьомнути. Приблизно в цей же час один із цих героїв мало не приземлився мені на голову, за що я йому вдячний не був. Мілле дуже погано реагував на те, що відбувалося — йому це відверто заважало.
Після «революції» Мілле оголошує наступну пісню — звучить «World Anarchy»; на цей час уже вдається більш-менш нормально відстроїти звук, оскільки перші пісні вокал було чутно на середньому рівні, й звук від двох гітар і басухи теж не був збалансований. «World Anarchy» плавно переходить у «Renewal». «Suicide Terrorist» змінюється «Extreme Aggression». Експресивна наймогутніша композиція. Мілле блискуче виконує її; концерт у розпалі, музиканти максимально викладаються; спокійне, загалом, обличчя Мілле в ці моменти виражає всю ту лють, про яку співається в піснях гурту. Звучать повільні акорди й починається «People Of The Lie». Наступна композиція теж не особливо швидка — це «Voices Of Dead», але публіці не дають розслабитися, й уже через кілька хвилин весь зал підспівує «All Of The Same Blood». Те, що відбувається далі — вельми комічно: починається «Riot Of Violence» — Мілле спокійно грає на гітарі, а тим часом хтось співає; чимала частина залу починає озиратися, не розуміючи, що відбувається; насправді ті, хто придивлялися, могли одразу виявити мікрофон у ударника. Дійсно, пісню почав Вентор, пізніше Мілле приєднався.
Так минула перша година концерту. «Terrible Certainty», «Reconquering The Throne» і «Betrayer» завершують основну частину. Стейдждайвери до кінця концерту перетворюються просто на зграю невихованих мавп; Мілле був навіть змушений виголосити промову, сенс якої полягав у тому, що він потисне руки після концерту, що сцена в цей момент для його виступу й що він надере дупу кожному, хто ще раз доторкнеться до нього. Мілле був вельми злий у цей момент; прикметник fucking використовувався в страшних кількостях, оскільки мікрофон йому роняли не один раз. Проблема в тому, що частина людей його абсолютно не слухала, й поки він виголошував цю промову, ще один геній заліз на сцену. Чи варто казати, що два охоронці в смокінгах, що постійно миготіли в центрі залу, виглядали вкрай дисгармонійно на треш-концерті, але це, на жаль, було викликане самими глядачами. Інший епізод сильно порадував, навіть зворушив гурт — маленька дівчинка, що сиділа на плечах одного з глядачів. Крістіан, помітивши її, тут же показав іншим музикантам, і їхні обличчя одразу осяялися добрими посмішками. Після «Betrayer» втомлені, але в хорошому настрої музиканти (особливо Вентор) йдуть зі сцени, але, зрозуміло, ніхто не збирається розходитися — адже це не кінець…
Кілька хвилин — і вони знову на сцені. Кілька слів — і «Love Us Or Hate Us». Після чого Мілле вимагає, щоб кожен у залі сказав: «HATE». А далі починаються репетиції цілої фрази: «IT's Time... To Rise... THE FLAG... OF... HATE!!!!!!» — перший раз, другий і нарешті третій, після якого починається ця так улюблена всіма композиція гурту з самого першого альбому. Неймовірна швидкість, агресія, лють… Пісня закінчується, і Мілле зізнається в ненависті; він виразно розповідає про об'єкти цієї ненависті, закінчуючи довге перелічення наступним: «We hate Society and We hate all governments over the World». Після чого починається дійсно остання пісня концерту — «Tormentor» (вкотре два здоровані вибралися на сцену й вирішили разом танцювати). Під грімкі крики гурт завершує концерт (він тривав десь 1 годину й 40–45 хвилин). Фінальні акорди й обіцянка Мілле повернутися. Гурт покидає сцену; в залі вмикається світло, починається повільний рух до виходу з залу.
Враження від концерту — угарнійший треш, і навіть додати нічого; за п'ятибальною шкалою 6 балів. Гурт виконав майже всі свої хіти, за винятком хіба що «Terror Zone». Негативний момент — невміння поводитися й перетворення на тварин певної кількості відвідувачів концерту, але це лише маленька неприємність. А загалом, упевнений, цей концерт запам'ятався кожному, хто на ньому побував. Після закінчення люди довго приходили до тями, але всі були шалено задоволені. Будемо чекати нові концерти.
Окрема подяка за надану акредитацію.
Підготовка матеріалу — Alan
Сет-ліст: Intro — Choir Of The Damned Enemy Of God Impossible Brutality Pleasure To Kill Phobia Patriarch Violent Revolution World Anarchy Renewal Suicide Terrorist Extreme Aggression People Of The Lie Voices From The Dead All Of The Same Blood Riot Of Violence Terrible Certainty Reconquering The Throne Betrayer
encore: Love Us Or Hate Us Flag Of Hate Tormentor