Гурт LACRIMOSA виник у 1990 році як проєкт однієї людини — тоді ще зовсім юного Тіло Вольфа. Він записує два альбоми — «Angst» (1991) і «Einsamkeit» (1992) — з яких особливо цікавий перший. Стиль — мелодійний, оригінальний дарквейв, проте після 1992 року в жанровому сенсі відбулася перша зміна: альбом «Satura» вже не можна назвати дарквейвом, назвати його готичним роком також не можна — звучання змінилося, змінилися музика й атмосфера. З 1993 року гурт починає працювати як металічний гурт. Саме в цей час до Тіло приєднується вокалістка і клавішниця Анне Нурмі. У 1995 — після випуску альбому «Inferno» — до гурту приходить відомість. Невдовзі вийшов новий сингл і найважча в музичному плані платівка гурту — «Stille». «Elodia» — наступний повноформатник — вийшов у 1999 році, записувався він з Лондонським симфонічним оркестром. За ним вийшов «Fassade» — похмурий, важкий за звучанням. Нарешті, через ще пару років вийшов «Echos», який був сприйнятий неоднозначно — гурт вкотре змінив звучання й загальну манеру виконання. Наступного року Тіло створив свій сайд-проєкт SNAKESKIN і випустив під новою маркою платівку. Взимку 2004/2005 року на сайті гурту стала з'являтися інформація про підготовку нового альбому «Lichtgestalt», незабаром з'явилася дата релізу — 2 травня, і потім було вказано дати концертів. російським фанам залишалося лише вкотре засмучуватися — справді, за понад 10 років активної гастрольної діяльності гурт жодного разу не відвідував росію. Несподівано в одній з новин на офіційному сайті гурту останнім рядком було написано, що гурт їде до росії. Перша реакція у більшості людей була — неправда! Але це все ж була правда; організовував приїзд гурту безпосередній лейбл, що видає гурт у росії: IROND. Квитки, що з'явилися, розкуповувалися миттєво, дата концерту наближалася...
Район метро «Баґратіоновська»; вже звиклі до великої кількості людей у косухах мешканці цього району цього разу дивляться здивованими очима на дивовижно вбраних людей. Варто сказати, що готи справді виглядали вельми цікаво, оригінально й різноманітно. Сквер і стежка, що веде до ДК Горбунова. Задовго до входу в будівлю починається черга. Підійшовши до ДК, я побачив другу чергу, меншу за першу разів у п'ять. Огляд — досить легкий — і можна проходити до зали. У залі я опинився десь о 19:20 і поспішив зайняти місце повище. Музика грала негучно, зокрема грали треки з альбому SNAKESKIN 2004 року «Music For The Lost». Що дивувало — сцену не було видно, перед очима виднівся завіс бордового кольору. У цей час до зали продовжують прибувати глядачі. Обидва балкони вже цілком зайняті. У партері залишаються вільні лише місця біля задньої стіни. Складно сказати, скільки було людей, але можна сміливо стверджувати, що не менше трьох тисяч. Причому вік людей — від 15 до 50 років. Те, що відбувається в перших рядах, вельми цікаво — а саме своєрідними хвилями аудиторія переміщується то вправо, то вліво. Також у багатьох, хто стоїть у перших рядах, можна помітити великі букети квітів.
Час десь 19:40. Сцена, як і раніше, закрита завісою. У залі практично гасне світло, сцена, навпаки, починає освітлюватися. Звучить кілька нот у другій октаві, і за мить у залі починається дещо — оскільки всі впізнали інтро з «Inferno». Ще кілька секунд — і відкривається завіса, і глядачам постає дивовижна картина: у бузковому світлі на тлі величезного гобелена з Арлекіном два гітаристи й басист, а також ударник уже готові до гри, сцена затягнута димом; справа відносно глядачів стоїть чималих габаритів двоклавіатурний синтезатор, затягнутий оксамитовою тканиною; ще мить — і до клавішних повільно рухається Анне Нурмі у довгому чорному платті й великому капелюсі. Інтро закінчується і починається вступ до другої пісні з останнього альбому — «Kelch Der Liebe». Він триває близько хвилини, після чого вся зала чує вокал; нарешті, посередині першого куплету музику ледь не заглушує єдиний потужний привітальний крик, що лунає із зали, оскільки впевненими кроками до мікрофона в центрі сцени підходить Тіло Вольф. У більшості — здивовані очі: по-перше, люди досі не вірять, що це сталося, а по-друге — і тут ваш покірний слуга, наприклад, був щиро приголомшений — ніхто не очікував почути вокал такої сили. Вже після першої пісні стало зрозуміло, що LACRIMOSA треба слухати наживо. Жоден альбом не передасть емоційність і силу цього вокалу. Перша пісня завершується просто шквальними оваціями. Починається вступ до однієї з найвідоміших композицій гурту — «Schakal». І якщо у випадку першої пісні за виразом облич людей було видно, що не всі ще чули останній альбом, то цю пісню знав кожен. Пісня закінчується, Тіло вимовляє «добрий вечір, москво» і виконує одну з ранніх речей гурту — «Alles Luge», наприкінці якої вся зала підхоплює слідом за ним «alles alles Lüge…». Після чого відбувається невелика зміна позицій. Анне виходить у центр сцени, а Тіло займає місце за клавішними. І тут чергове здивування — голос Анне наживо також об'ємніший і тембрально цікавіший, і забарвлений по-іншому. Блискуче виконавши «The Turning Point», вона знову стає за синтезатор, а Тіло, повернувшись у центр сцени, виконує «Malina» з передостаннього альбому. Слідом за нею виконується композиція з другого альбому «Tranen Der Sehnsucht» — повільна й похмура композиція, побудована переважно на клавішах; завершується вона, щоправда, не без активної допомоги гітар. Потім знову композиція з «Inferno» — «Vermachtnis Der Sonne». Народ у залі трохи вгамувався, але хіба що для того, щоб знову надзвичайно пожвавитися, слухаючи титульну композицію з останнього альбому «Lichtgestalt» — потужна, експресивна, з важким саундом, пісня була зустрінута на ура. Далі вступ до наступної пісні — чесно скажу, я очікував почути цю пісню, але водночас вона була єдиною, яку я не міг впізнати тривалий час. Ця композиція у мене міцно в голові була пов'язана з органним вступом, і я зовсім забув, що на концертах «Seele In Not» грається абсолютно по-іншому — звук стає більш ніж важким, наприкінці ж композиції граничне прискорення, і в перших рядах фактично почався слем. На завершення Анне і Тіло знову міняються місцями, і виконується «Apart» з «Echos», що плавно переходить у, мабуть, найкрасивішу композицію з останнього альбому — «Letzte Ausfahrt: Leben». Так минула година з невеликим цього розкішного концерту. Я не втомлювався дивуватися вокальним можливостям Тіло, звук був вельми й вельми непоганим (проблеми іноді були зі звучанням гітар). Тіло постійно отримував букети квітів, глядачі були не просто доброзичливі, а захоплені.
Ну а далі клавішний вступ, за яким усі миттєво впізнали «Halt Mich». Якщо рядки «Das Leben brennt mir von der Seele / Die Sehnsucht erfullt mir tapfer ihre Pflicht» підспівували ще не всі, то «Halt mich - mein Leben - halt mich!» цілком певно заспівав практично кожен, хто стояв у залі. Після другого куплету Тіло взагалі на цих рядках відійшов від мікрофона, надавши заспівати цю фразу цілком лише залі, яка доблесно з цим впоралася. Чергова зміна клавіші-вокал (цього разу остання) — Анне заспівала «Not Every Pain Hurts», потім Тіло виконав композицію англійською з останнього альбому — «The Party Is Over». Перед початком пісні Тіло взяв трубу і, окрім вокального виконання, грав на цьому мідному духовому інструменті. Після цього можна сміливо констатувати, що далі зала співала практично від початку й до кінця всі композиції. Основну частину увінчала «Stolzes Herz»; вже за першими нотами зала надзвичайно зраділа цій найвідомішій композиції гурту, і на приспіві цілком чітко можна було чути, як переважна частина глядачів підспівувала. Звучить «Good Night», гурт зовсім ненадовго залишає сцену.
Перший вихід на біс. Тіло підходить до мікрофона і тихо проспівує: «So viele Menschen sehen dich». «Der Morgen Danach» була єдиною композицією з альбому гурту 2001 року «Fassade». Після неї звучить вступ до наступної пісні, після якого в залі просто починається буйство. Тут навіть коментувати не треба — «Ich Bin Der Brennеnde Komet», і цим все сказано. Як я вже казав, підспівували тепер уже від і до; найчутніше було, звісно, на приспіві. Саме на «кометі» вперше за концерт з'явився стейдждайвер. Щоправда, стрибнути йому так і не вдалося, оскільки миттєво підоспіла охорона буквально викинула його зі сцени. Перед тим як піти, гурт ще виконав «Ich Verlasse Heut' Dein Herz» з «Elodia», щоправда, пісня була суттєво скорочена (в оригіналі вона вісім з половиною хвилин, грала не більше п'яти). Гурт знову залишає сцену… щоб ще раз повернутися.
Другий біс. Одна з найемоційніших і найкрасивіших пісень усе з того ж альбому «Elodia» та однойменного синглу — «Alleine Zu Zweit». Після розкішного дуету Анне залишає клавіші, і вони разом із Тіло завершують двогодинний виступ однією з найшвидших і найважчих за саундом пісень гурту — «Copycat», під час якої Тіло несподівано схопив прожектор з краю сцени і став освітлювати ним залу. «What if I break the silence / What if I do forgive the past?» дуетом — остання фраза, проспівана цього дня. Тіло каже: «Дякую, москво!!!» Гурт залишає сцену ДК, у залі запалюється світло.
Враження від концерту — словами цього не передати. Рівно до початку концерту всім не вірилося, але концерт почався і пройшов грандіозно. Тіло у відмінній формі — окрім блискучого виконання, він постійно витворяв фокуси руками і загалом являв собою досконалу гармонію на сцені. Тепер скажу про тих, хто залишився поки що в тіні — гітаристи, басист і ударник. Практично постійно попереду стояв басист і один із гітаристів; періодично Тіло йшов углиб сцени, а гітарист грав соляки. А наприкінці навіть традиційна для важкого року гра двох гітаристів, що стоять обличчям одне до одного.
Вихід із зали тривав дуже довго — у всіх, хто виходив, можна було спостерігати ошелешені, здивовані й водночас надзвичайно радісні та щасливі обличчя. Будемо сподіватися, що тепер гурт під час своїх турів не забуватиме про росію, де йому виявили дуже теплий прийом.
Підготовка матеріалу — Alan
Сет-ліст: Intro - Lacrimosa Theme Kelch Der Liebe Schakal Alles Luge The Turning Point Malina Tranen Der Sehnsucht Vermachtnis Der Sonne Lichtgestalt Seele In Not Apart Letzte Ausfahrt:Leben Halt Mich Not Every Pain Hurts The Party Is Over Stolzes Herz
Encore 1: Der Morgen Danach Ich Bin Der Brennende Komet Ich Verlasse Heut' Dein Herz
Encore 2: Alleine Zu Zweit Copycat