Фоторепортаж з концерту (автор — McAllen)
Гурт MOONSPELL — черговий звіт про гурт, який я зараховую до розряду улюблених. Тому наскільки буду об'єктивним — судити не мені…
росію гурт відвідав утретє. Удень 11 березня 2006 року я увійшов до будівлі ТЦ «Горбушкін Двір», «ідіть по стрілочках» — сказали мені. Я послухав поради й ішов по стрілочках хвилин так, напевно, 7, доки-таки не досяг місця дислокації, куди після 30-хвилинного очікування підійшли й винуватці урочистості, щоб дати невелику прес-конференцію та роздати автографи.
Хто ж вони, MOONSPELL. Усього лише португальський гурт, який, якщо взяти Португалію, Францію та Іспанію разом, за відомістю поб'є будь-які гурти з цих країн. Гурт відомий у всьому світі, має численних шанувальників — чому так склалося, хтозна, але факт залишається фактом: MOONSPELL не грають у якомусь жанрі, як би їх не намагалися обізвати — дарк, готік-блек чи ще як завгодно — у них свій жанр, унікальний і ні на що не схожий, так само як і той факт, що всі їхні альбоми різні за своєю суттю, звучанням і тематикою. Гурт почав ще на початку 90-х, було кілька демок, потім сингл, нарешті у 1995 та 1996 гурт випустив два альбоми — «Wolfheart» та «Irreligious», які сьогодні прийнято називати класикою MOONSPELL. Моторошні, але дуже красиві мелодії, поєднання гроулінгу та сильного виразного чистого вокалу — загалом, казка, а не альбоми. І саме з цих двох альбомів уже багато років низка пісень входить до постійного репертуару і виконується на кожному концерті. Потім був полегшеного звучання «Pekado/Sin», відверто перевантажений електронікою «Butterfly Effect», далі в багатьох фанів з'явилися побоювання, що гурт збирається поповнити лави тих, хто грає у стилі пізніх PARADISE LOST, оскільки «Darkness and Hope» і справді досить легкий, одноманітний, з переважаючим чистим вокалом — але у 2003 випускається «Antidote», який буквально шокує всіх: чистий вокал на мінімум, рифи найважчі. Нарешті, наприкінці квітня того року вийде альбом, з якого поки що викладений семпл онлайн на офіційному сайті — так, вибачте, це вже просто майже блек-метал. Гурт утяжелив звучання, багато в чому повернувся до витоків, знову заявив про себе як про представника екстремальної металічної музики. Ось так якщо коротко, а взагалі-то кожен альбом MOONSPELL заслуговує прослуховування у строгому порядку.
Отже, сьогодні в гурті Фернанду Рібейру — вокаліст, фактично засновник гурту та його лідер, клавішник і він же ритм-гітарист Педру Пайшау, ударник Майк Гаспар, гітарист Рікарду Амойрім та зовсім новий басист Айреш Перейра. Останньому доводилося не дуже легко під час прес-конференції, оскільки англійською він володіє не на високому рівні; в основному на запитання відповідали Фернанду та Педру. Питання були різного характеру, в тому числі про майбутній концерт та альбом, були й зовсім дурні запитання, типу «чому гурт не приїжджав протягом туру на підтримку Antidote» — на що, до речі, Фернанду відповів, що формально концерт і буде в рамках цього туру, оскільки новий альбом ще не випущений. Також було сказано, що пісні з альбомів 1998–1999 не виконуються, бо в нинішньому звучанні гурту вони дисонували б. Розповіли музиканти і про свої вподобання. Фернанду, наприклад, назвав цілу низку російських композиторів — Мусоргського, Стравінського, Прокоф'єва, а також спробував наспівати «Калінка-малінка». З російських гуртів вони назвали Парк Горького, а також Фернанду згадав про гурт «BUTTERFLY TEMPLE», що розігрівав гурт у минулий їхній приїзд. На жаль, були й некоректні запитання, з серії «Чому з Португалії ви практично єдиний по-справжньому відомий гурт», які заздалегідь ставили музикантів у незручне становище.
Після прес-конференції практично у всіх була можливість взяти автограф у гурту та сфотографуватися; спеціально для тих, хто не встиг у загальний відведений час, Фернанду пройшов навколо невеликого саморобного огородження і все підписав… Ваш покірний слуга отримав автографи і сфоткатися встиг, після чого, морально готуючись до концерту та переслуховуючи «Антидот», повільно рушив у бік клубу «Точка» — і дарма я це зробив: я не очікував, що після прес-конференції та автограф-сесії, на якій було від сили осіб 70, до воріт, які передують сходинкам, що ведуть до невеликого простору перед входом у клуб, вишикується немаленька черга — людей було не просто багато, людей було дуже багато.
У клубі я опинився на початку восьмої, розігрів MELANCHOLY вже виступали. О 19.18 я всередині, зал уже майже заповнений; мине ще година, і ходити в клубі стане дуже тяжко, оскільки кількість людей я оціню в 1200–1300, тобто межа «Точки». MELANCHOLY виступили дуже непогано, звук був нормальний, у гурту зовсім нещодавно вийшов черговий альбом, який вони буквально за день до цього презентували. Гурт відіграв, ще раз повторюся, на вельми пристойному рівні; звук був загалом і не добрий, і не поганий, сет тривав десь 50–55 хвилин.
У залі стає темно, на сцені ще темніше, частина людей перебувають у барі, грає FIELDS OF THE NEPHILIM — гурт, що має культовий статус у готік-рокі, а людей дедалі більше, місця вже практично немає, я вже передчуваю нестерпну спеку, яка буде під час концерту. І з цього приводу хочу висловити величезний респект клубу — мої побоювання не справдилися: у клубі зараз стоїть якийсь потужний кондиціонер, і задухи не було, принаймні у задніх рядах (де скупчення народу все одно було максимальним).
Хвилини очікування перериваються рівно о пів на дев'яту звуками інтро та бузковим забарвленням сцени… Усі розуміють, що ось воно… ще трішки — і ми чуємо брудний звук гітар та бачимо музикантів на сцені (справді, пісні з «Пекадо/Сін» у даній ситуації не звучали б як слід — гітари та бас були настроєні дуже важко), який сповіщає, що першою піснею стане «In And Above Men» з «Антидоту»; секунди, секунди — і на сцені він: від усміхненого, спокійного, дещо флегматичного чоловіка не залишилося й сліду — на сцені справжній демон. Пісня перетікає у «From Lowering Skies», все абсолютно так само, як на альбомі. Ударно-клавішний вступ, за яким усі миттєво впізнають цю пісню. Взагалі становище Педру варто відзначити — його синтезатор то з'являвся прямо перед публікою, то він стояв у профіль, повернувши синтезатор на 90 градусів, періодично не забуваючи грати на ритм-гітарі. Фернанду тихим голосом прочитує першу частину пісні, і незабаром увесь зал єдиним криком викрикує (а хтось допомагає ричанням) разом з ним ключову фразу пісні.
Що було далі — а далі перший сюрприз: знову темно в залі, і раптом усі чують приголомшливо знайому гітарну мелодію, яка обривається знову-таки єдиним криком «Wolfshade» з першого альбому; низка людей співає пісню від і до, тут же всім пропонується оцінити чистий вокал Фернанду — з ним усе по-старому в порядку, попри те що він явно вторинний у нинішньому звучанні; далі довге й красиве гітарне соло, що перетікає в останню частину пісні. Наступну пісню Фернанду не оголошує — і я навіть спершу не зрозумів, що це, бо почалася вона з дуже важких гітарних рифів, але вже через 10 секунд… що це за пісня — зрозуміли всі, а ще через 15 увесь зал заспівав «Opium, desire of will / Inspiration bound from an elegant seed»… зал просто шаленіє; нарешті Фернанду читає вірші португальською, які завершують пісню, і так само як на альбомі «Irreligious» пісня «Opium» перетікає в «Awake» — композицію, в якій майже немає слів, зате фраза «Awake... for all is dying» повторюється безліч разів — і тут, зрозуміло, знову ж таки повторюється всіма. Взагалі, як я побачив, у залі була низка людей, які більше знали пізнішу творчість гурту — тобто передусім альбом «Антидот», але основна частина, зрозуміло, була, так би мовити, вихована класикою гурту і чекала її почути; віковий контингент, до речі, був дуже різноманітний — починаючи з 14–15-річних підлітків і закінчуючи чималою кількістю людей із сивими скронями.
Після чого Фернанду оголошує «Nocturna», і це була єдина пісня з «Darkness and Hope» цього дня; таким чином, можна сказати, що з 6 випущених на сьогоднішній день альбомів три альбоми по суті не були представлені. Загалом пісня зустріла вельми жваву реакцію — зал якось трохи розслабився, але хіба для того, щоб приготуватися відриватися під головний бойовик з «Антидоту» — «Southern Deathstyle». Потім Фернанду оголошує пісню з нового альбому — ту саму, семпл частини якої викладений на офіційному сайті і автоматично починає грати при завантаженні сторінки. Агресивна й урочиста «Finisterra» — вступ і практично скримінговий вокал, що нагадує норвезьких блекарів. Блискуча пісня, безумовний новий хіт.
Невелике затишшя і невелике інтро. І ось уже наступна пісня — і знову «Антидот» — «Everything Invaded». Фернанду не обманював, концерт проводиться і справді в рамках туру на підтримку альбому 2003 року. Те, що відбувається далі, чесно кажучи, мені не зрозуміло — пісню навіть спершу не впізнали, тому що вона традиційно входить до бісового комплекту — мало не головний хіт гурту — «Alma Mater»; але ось люди отямилися від несподіванки, чистим вокалом проспівується фраза португальською — пауза — і увесь зал в унісон вигукує ALMA MATER. Пісня, зрозуміло, проходить на ура, і слідом іде ще одна композиція з першого альбому — ще один хіт — «Vampiria», під час якої Фернанду вдається створити справді моторошний ефект — те, чого ніколи не відчуєш, слухаючи альбом.
Після чого кілька слів, за якими я вже розумію, що слідуватиме далі, і це розуміння викликає певну ейфорію, оскільки справді за кілька мить почалася композиція, яка для мене завжди стояла на першому місці у творчості MOONSPELL. І тут я навіть не буду намагатися бути об'єктивним — Фернанду геніально виконав мою улюблену пісню колективу, назва якої — «Mephisto». Ну що тут сказати, я був не єдиним, хто декламував усю пісню від і до, особливо виділяючи титульне слово! Чесно кажучи, далі в мене був уже банальний інтерес: чи зіграють ще щось з першого альбому і з другого, крім «Full Moon Madness», якою, за моїми розрахунками, мав закінчуватися біс. Поки я це розраховував, Фернанду оголосив, що зараз зіграє останню пісню — і всі мої розрахунки розбив на друзки, оскільки цю чудову повільну композицію зіграли наприкінці основного сету. Гурт видаляється на деякий час.
Зрозуміло, це не кінець. Але чесно скажу, біс мене трохи розчарував — спочатку пісня з нового альбому «Blood Tells» — дуже непогана річ, слідом за нею «Tenebrarum Oratorium» із синглу 1994 року — що ж, непогано, а ось закінчувався концерт дивно — «Capricorn At Her Feet» з «Антидоту». Після чого в зал летять медіатори, ударник знімає з себе футболку і вона теж летить у зал.
Те, що бісова програма була не дуже цікавою, втім, абсолютно не позначилося на загальному враженні. Концерт був відмінним у всіх відношеннях. Ударник та басист просто запалювали, трохи спокійніше поводилися гітаристи; що стосується Фернанду — від цієї людини йде приголомшлива енергетика, він справжній фронтмен з неповторним артистизмом та харизмою.
Звук був більш ніж добрий, не ідеальний, але дуже й дуже пристойний. Що не могло не тішити. Під час прес-конференції Фернанду сказав, що був би дуже радий і сподівається відвідати росію в рамках нового туру після виходу альбому «Memorial», тож нам залишається «чекати й сподіватися», як казав граф Монте-Крісто.
**
Підготовка матеріалу — Alan
Фоторепортаж з концерту (автор — McAllen)
Особлива подяка SPIKA MERCHANDISING за надані акредитації.
**
**Сет-ліст:**IntroIn And Above MenFrom Lowering SkiesWolfshade (A Werewolf Masquerade) OpiumAwakeNocturnaSouthern DeathstyleFinisterraEverything InvadedAlma MaterVampiriaMephistoFull Moon Madness-encore-Blood TellsTenebrarum OratoriumCapricorn At Her Feet