Перед відвідуванням концерту OPETH цього разу в багатьох шанувальників колективу були змішані почуття, ваш покірний слуга винятком не був. Я достатньо добре уявляв собі, що саме гратимуть прославлені шведи, і навіть кілька разів прослухав майбутній сет у студійному варіанті. І це вдвічі інтригувало, бо складно було передбачити, яке ж цілісне враження складеться в підсумку.
Передусім, саме про студійну роботу й треба сказати кілька слів. Уперше альбом, позбавлений металевої складової і за жанром ближчий до Psychedelic Rock, OPETH записали у 2003 році, цей альбом називався "Damnation", після його релізу відбувся тур, у рамках якого виконувався новий альбом від і до, а також гралися пісні, схожі за структурою та звучанням, із попередніх альбомів. Важкі рифи й гроулінг були відсутні повністю, та ще й кавер виконувався на "Soldier of Fortune", яку вже точно до бойовиків не віднесеш. Уже буквально через кілька місяців після виходу "Damnation" концертний сет-ліст колективу було змінено в бік Best of..., і в концертну програму благополучно повернулися агресивні екстремальні композиції, завдяки яким OPETH і стали знаменитими. Наступний альбом, "Ghost Reveries", багато в чому увібрав у себе естетику "Damnation", але при цьому чистого вокалу й задумливих програшів там порівняно небагато. Потім був "Watershed", у якому OPETH знову представили себе як extreme progressive metal band, у рамках туру на підтримку цієї платівки OPETH уперше відвідали росію. Нарешті, минулого року вийшов "Heritage", так неоднозначно сприйнятий громадськістю. Як зізнався в інтерв'ю Мікаель Окерфельдт, уже написавши перші дві пісні в стилі "Watershed", він розпочав процес заново, повністю відмовившись від тих композицій. У підсумку, будемо справедливі, OPETH видали блискучий прогресив-роковий альбом, вельми енергійний, швидкий, з дуже цікавою рок-н-рольною складовою. Важкість "Watershed" канула в лету, психоделічність і меланхолія "Damnation" були присутні лише зовсім фрагментарно, мабуть, крім відсутності екстремального вокалу, схожого в цих альбомів більше й не знайдеш.
Концерт розпочався з порівняно невеликою затримкою у півгодини, на жаль, вдруге доводиться констатувати, що людей, м'яко кажучи, не надто багато, а точніше — стільки, скільки приходить на багато зовсім рядових гуртів. Говорити про те, що OPETH продемонстрували блискучу техніку гри, ідеальну зіграність тощо — зовсім безглуздо, це ж і так зрозуміло. А ось що значно цікавіше — це те, як гурт побудував концерт композиційно. Інтро "Through Pain to Heaven", що звучить у рамках нинішнього туру, належить німецькому краут-рок колективу POPOL VUH, і якщо бути точним, це саундтрек до фільму "Носферату — привид ночі", а точніше рімейку однойменної картини 20-х років, що вийшла в прокат у 1978-му, з колись доволі відомою французькою актрисою Ізабель Аджані в головній ролі. Цікавий вибір, тим більше що гурт POPOL VUH сьогодні практично забутий, як і краут-рок загалом. Але ось і гурт на сцені, звучать вступ і перші слова пісні "The Devil's Orchard" з останнього альбому, одразу за нею — "I Feel the Dark", практично повністю інструментальна. Третій номер у сеті напрочуд добре вписався, це була "Face of Melinda" з четвертого альбому колективу "Still Life" (1999). Більша частина цієї композиції — акустична, але, що завжди вирізняло OPETH, їхня акустика ніколи не стає набридливою, попри всю її монотонність. "Slither" з нового диска — мабуть, найнесподіваніша річ альбому, і студійно, і наживо виникає відчуття, що на сцені грає DEEP PURPLE, хіба що вокал видає, що це все ж не вони, звучить "Credence", одна з перших меланхолійних композицій гурту, аж з 1997 року, потім "To Rid the Disease" з горезвісного "Damnation", у записі якого активну участь узяв Стівен Вілсон (PORCUPINE TREE), і ця композиція — тому найкраще підтвердження. Нарешті, звучить "Folklore", з моєї суб'єктивної точки зору, справжній шедевр, останні дві з половиною хвилини, мабуть, один із найкрасивіших і найатмосферніших музичних моментів, будь-коли народжених Окерфельдтом. Непомітно пролетіла година, а що ж далі, а далі — різка команда прокинутися, і тим, кому до душі прозвучані 7 пісень, і тим, хто чекає пронизливих екстремальних пісень. Але перед цим Мікаель отримав подарунок, вручили йому Чебурашку, і десь із півхвилини фронтмен шведів марно намагався зрозуміти, що ж це за звір такий дивний. Може, хтось очікував "Нехай бігають незграбно", але замість неї пролунала приголомшлива "Heir Apparent" з останнього альбому, а одразу за нею ще дві десятихвилинні речі — "The Grand Conjuration" та "The Drapery Falls". На біс було припасено, звісно ж, титульну "Deliverance" з альбому 1992 року.
Навіть підбивати підсумки в даній ситуації мені здається зовсім зайвим, OPETH зіграли унікальну програму, послідовно продемонструвавши дві свої різні, але настільки пов'язані іпостасі, і звук був відлаштований цього разу значно краще, ніж минулого разу в 1ROCK (P!PL), що буде далі, чи залишаться death metal елементи тільки в BLOODBATH, чи знову будуть інтегровані в нові пісні OPETH, якими в майбутньому постануть концертні програми — покаже лише час.
Сет-ліст:
- The Devil's Orchard
- I Feel the Dark
- Face of Melinda
- Slither
- Credence
- To Rid the Disease
- Folklore
- Heir Apparent
- The Grand Conjuration
- The Drapery Falls
Біс: 11. Deliverance
Висловлюємо подяку Spika Concert Agency та особисто Вірі Дмитрієвій за надані акредитації