THE NIGHT ETERNAL зібралися в Ессені наприкінці 2018 року. У 2019-му на Dying Victims Productions вийшов однойменний міні-альбом, згодом — сімка на Ván Records, а далі два повноформатники на тому ж лейблі: Moonlit Cross (2021) і Fatale (2023). Німецька преса прийняла обидва тепло: Moonlit Cross очолив Soundcheck у Deaf Forever, посів друге місце в Metal Hammer і третє в Rock Hard, а читачі Deaf Forever назвали гурт відкриттям року, тоді як Fatale два роки по тому виграв Soundcheck у Rock Hard. Cold Velvet — третій альбом і перший для Metal Blade, вихід 21 серпня 2026 року.
З першого разу альбом мене не зачепив: пісні розкрилися лише після кількох прослуховувань і розкривалися далі з кожним наступним. Виняток — «Eurydice (Don't Look Back)», яка вчепилася одразу; це другий номер на платівці, затиснутий між двома з трьох пісень, що Metal Blade випустив синглами, хоча сама вона синглом не стала, і, як на мене, вона сильніша за обидві. Ще одне враження з першого разу: здається, ніби соло-партій тут немає, а насправді вони є, просто зведені на одному рівні з ритм-гітарами й проминають, не просячи уваги. Два гітаристи і жодного показового моменту — для такої музики рішення незвичне.
За жанром це добротний hard'n'heavy з відтінками готик-металу, який Metal Blade називає меланхолійним хеві-металом; хай там як, нічого нового ці межі не пропонують, зате THE NIGHT ETERNAL почуваються в них упевнено, а готика лишається радше барвою, ніж напрямком. Найміцніше альбом тримається на вокалі: Рікардо Бауму дали багато простору, і все, що він співає, залито ревербом та відлунням — саме звідти й тягнеться відчуття вісімдесятих. Подекуди воно переростає в щось більше за атмосферу: «Caught in a Spell» стоїть на середньотемповому галопі, але лінія, що лягає згори, ближча до попу вісімдесятих, майже дискотечна за фразуванням, і хук у приспіві на рядку 'I am caught in a spell' виходить сильний.
Записав, спродюсував і звів альбом Міхаель Цех із SECRETS OF THE MOON — у студії Church Of Sound Studios неподалік Мюнхена, з травня по грудень 2025-го, і для гурту це перша спільна робота з ним. Діапазон тут ширший, ніж можна судити за однією піснею: «The Veins of Time» швидша, з приспівом водночас чіпким і меланхолійним, а «The Watcher of the Burning Veil» іде в інший бік — найкласичніша хеві-метал композиція на платівці й одна з найпотужніших, зі старомодними розспівами 'о-о-о'.
Вісім треків складаються в ціле, але звучать як окремі пісні, а такий баланс легко зіпсувати; жодної концепції, жодних сполучних інтерлюдій — просто пісні, написані для одного альбому. Два альбоми на Ván здобули гурту репутацію, яка так і не вийшла за межі Німеччини, і цей мав би зайти далі.
Промо надано Earsplit PR і Metal Blade Records.