Наша рецензія на «Chapter I: This Endless Solitude», дебютний альбом HOLISSSTIK, уже онлайн — ми поставили йому 8,5/10.
Платівка виходить завтра, у п'ятницю 14 серпня, на Season of Mist. За нею стоїть Tor-Helge Skei, який на початку 90-х заснував MANES у Тронгеймі й наступні тридцять років розбирав усе, що з того початку випливало. Переломом став «Vilosophe» 2003 року — платівка, після якої MANES перестали бути блек-метал гуртом і перетворилися на щось, чого відтоді ніхто не зумів каталогізувати. HOLISSSTIK сягає ширше за LETHE, HØSTSOL, MANII, SYNING чи KKOAGULAA, і це перший із трьох запланованих альбомів.
У промо-матеріалах написано «Dark Electronic» — і, як ми зазначили в рецензії, це найменш корисне, що взагалі можна про нього сказати.
На восьми треках з'являються сімнадцять учасників — схема, яка зазвичай дає роздуття. Тут цього не сталося. Сорок шість хвилин, жоден трек не довший за сім — і платівка ніде не відчувається як збірка. Skei сам написав, зааранжував, записав і звів усе, тож гості розфарбовували контури, які він накреслив раніше, — деякі з них накидані десять і більше років тому. Хтось, як ми написали в рецензії, не побоявся різати.
Серед моментів, які ми виділили: «Projections» — найкоротша річ і єдина зовсім без гітари, де синтезатор Kristoffer Oustad і голос Nik Košar вигортають тривогу з космічного ембієнтного дрейфу; і «Would You Take This Heart», що відкривається польським співом Martyna Halas — настільки близьким до української, що наш рецензент зрозумів рядок «Моє серце нічиє, чиє серце моє?» раніше, ніж усвідомив, що перекладає, — а далі в ті самі п'ять хвилин п'ятдесят ховає спів буддійських ченців мовою палі.
Вершина платівки — «Behind Me», найнапруженіша й найменш сконструйована річ тут: Christophe Denhez виводить голос на межу крику поверх власного тексту, і чути живу ритм-секцію в кімнаті. А заголовний трек закриває альбом узагалі без барабанів — легший і тепліший, повертаючи два голоси, з яких усе починалося.
Knut V. Prytz — вісім років гітарист NECROPHAGIA, а нині постійний вибір Skei для мастерингу — тримає все розбірливим на гучності, а обкладинка Adrien Bousson із зів'ялими квітами повідомляє, куди все йде, ще до першої ноти.
Якщо «Chapter I» — це початок трилогії, то Skei задав собі високу планку.