Scorpio: У вас скоро виходить новий альбом — друга частина трилогії. Він називається Songs to Moon, перший був Songs to Sun. Якщо коротко: чого слухачам, які вже знайомі з першою частиною, чекати від цього альбому?
Ігор: Якщо вони вже послухали Songs to Sun, то могли помітити, що два треки — «Lost in the Rain» і «Quicksand» — трохи відрізняються від загального вайбу платівки. Вони більш інтровертні, похмурі, повільні. Власне, цього й варто чекати від Songs to Moon.
У мене були певні сумніви щодо матеріалу для Songs to Moon, бо він здавався мені недостатньо «джизесовським». Більшість цих пісень писалася протягом багатьох років — здебільшого їм десь п'ять-шість років. Можливо, якась трохи новіша — рік чи два. Але переважно це матеріал, який я почав писати на початку пандемії, а настрій тоді був не найрайдужніший. Тому весь матеріал доволі похмурий і повільний, але не в жанровому сенсі — це не прямо дум-метал.
І тільки коли я подивився на цей матеріал трохи збоку, то усвідомив, що в ньому багато схожого на те, що відбувалося зі STONED JESUS усі ці роки. І я такий: «Окей, це може бути платівкою STONED JESUS, але однією з найбільш експериментальних». Я чудово розумію, що певна кількість людей цю платівку не зрозуміє і подумає, що ми робимо щось не так. Але зі STONED JESUS у мене завжди був план, що кожен альбом має відрізнятися від попереднього. І в рамках трилогії це буде особливо помітно. Songs to Sun — гарячий, активний, важкий, власне, сонце. Songs to Moon — інтровертний, темний і похмурий. А Songs to Earth буде про ці дві сторони — тому на ньому буде лише дві 20-хвилинні пісні. Тож якщо люди не бояться змін і їм цікаво побачити, які різні сторони своєї творчості я можу показати, вони справді оцінять, що відбувається в трилогії, і зокрема в її другій частині — Songs to Moon.
Цікаво, що ти вже заспойлерив третій альбом трилогії — і назву, і тривалість пісень. Що спонукало тебе повністю розкрити карти вже зараз?
План був готовий, мабуть, десь у 2024 році, коли я переїхав до Європи, змінив склад гурту і переглянув увесь матеріал, що лежав нереалізованим з попередніх років. І я такий: «Ага, оця купка важча, ця — похмуріша, а ця — просто розрізнені ідеї, з яких можна зліпити щось епічніше». Бо я завжди був великим фаном старого прог-року: GENESIS, KING CRIMSON, VAN DER GRAAF GENERATOR, PINK FLOYD — оце все. А потім, коли почув важчі гурти в цьому напрямку, як-от DREAM THEATER чи FATES WARNING, мені завжди хотілося зробити якийсь свій епік.
Пам'ятаю, коли ми говорили про це з лейблом, там сказали, що це класний хід, бо ти ніби даєш фанам певну інвестицію. Ти їм кажеш: «Дивіться, ви вкладаєтеся в оце. Наступні три роки щороку на вас чекає 40 хвилин матеріалу від STONED JESUS. Жодних джемів, жодних незрозумілих приколів. Ви точно знаєте, на що чекати: цей альбом важкий, цей похмурий, цей задротський. Усе. Якщо щось не влаштовує — повертайтеся до наступного альбому, який буде в іншому руслі».
Мені завжди подобалися гурти, які мають певний концепт, певний підхід. І от, наприклад, ці два треки на альбом. Пам'ятаю, ми тільки анонсували, що через три роки вийде Songs to Earth лише з двома треками, — і тут у BLOOD INCANTATION виходить Absolute Elsewhere. І я такий: «Е, там теж лише два треки на альбомі». А буквально через пів року в Стівена Вілсона виходить The Overview — теж два треки. Я такий: «Та що ж таке?» Тож покозиряти незвичністю формату якось не вийшло, але сподіваюся, що сама музика людям справді зайде. Цієї осені ми майже не гастролюємо, бо будемо в студії працювати над Songs to Earth, який вийде десь у цей самий період наступного року.
Класно! Повернімося до альбому, який виходить буквально за місяць, на початку жовтня. Завдяки Season of Mist я вже встиг його послухати, і в нього цікаве обрамлення. Перший трек — постметалевий, важчий, він дещо продовжує «Low» з минулого альбому, а закінчується платівка акустичною композицією. Розкажи, будь ласка, про сенс такого обрамлення.
Так, ти абсолютно правий. Це був задум від самого початку — почати отак, in your face. Уперше на альбомі STONED JESUS мій вокал звучить уже в перші сім-десять секунд запису. «Under the Skin» — одна з найважчих композицій, які я написав. А далі альбом поступово стає дедалі менш важким, окрім невеликого спалаху в «Jackal» десь посередині. І під кінець справді залишаюся тільки я й акустична гітара.
Це має бути відображенням того, як наш ліричний герой — у цьому випадку це я — переживає дезінтеграцію. Ти починаєш із купою емоцій, купою вокалу, купою пристрасті, а під кінець усе стає дедалі мінімалістичнішим. І саме такою має бути реакція слухача на цей альбом. Якщо під кінець ви сидите, дивитеся просто в стіну і думаєте щось на кшталт: «О, ага, от воно як», — значить, альбом спрацював.
Я справді сподіваюся, що цей альбом слухатимуть саме як альбом. Він не такий великий, щоб різати його на порції. 40 хвилин — це нормально навіть зараз, коли всі передознулися short-form контентом і всім таким. Тож сподіваюся, це буде така listening session: людина послухає його від початку до кінця, цокне язиком і скаже: «Так, важко». А якщо людина дуже сильно себе в ньому впізнає — то варто звернутися до спеціаліста.
Ще одна цікава особливість альбому — я трохи погуглив, і, здається, це перший повністю інструментальний офіційний трек гурту: «Syzygy», який стоїть прямо по центру. Я не надто великий нерд у космосі й астрономії, тож подивився, що означає цей термін: це коли три небесні тіла — якраз Сонце, Місяць і Земля — вишиковуються в одну лінію. Тоді я подумав: «О, мабуть, третій альбом буде Songs to Earth». А потім побачив, що це вже анонсовано. Не вийшло розгадати ребус, а ребус був би класний — для тих, кому цікаво дійти до цього самотужки. Тож давай про «Syzygy» і про те, як ця інструменталка стоїть прямо посередині трилогії.
Усе правильно кажеш. Коли всі три альбоми вийдуть, це буде така собі інтерлюдія. Якщо слухати їх підряд на стримінгу, вийде година музики до і година після, а посередині — ця інструментальна інтерлюдія. Це справді перша інструменталка на альбомі STONED JESUS. Мені дуже подобається її основна музична тема — вона нагадує мені старий CAMEL чи ранній OPETH, щось таке. Але люди, які вже встигли її послухати, кажуть мені, що це якийсь менестрельський фолк і BLACKMORE'S NIGHT, не знаю. Мені вона все-таки навіює більш меланхолійне відчуття.
Там є ще одна прикольна «пасхалка»: три мелодії, зіграні на дзвіночках. Перша, на початку інструменталки, — це риф із приспіву «Shadowland» з першого альбому трилогії, Songs to Sun. Друга, посередині, — рифчик із пісні «Jackal», яка йде одразу після цієї інструменталки на Songs to Moon. А наприкінці з'являється мелодія в розмірі сім восьмих, яка відкриватиме наступний альбом, Songs to Earth.
Тобто все дуже тісно пов'язане, дуже концептуальне, і я великий фанат таких штук. Я ніколи не любив просто сісти й слухати музику. Мені потрібна ідея, концепт — щось, що зачепить мене, крім самої музики. Я нічого не маю проти просто круто зробленої поп-музики — це теж справді класно. Але такі маленькі деталі, яких я нахапався в Майка Портного та всіх людей, які люблять концепти в музиці, я дуже поважаю. І я дуже радий, що мені вдалося зробити таке на альбомі STONED JESUS. Є ще одна річ: Songs to Sun закінчується звуком мого вдиху, а Songs to Moon починається з «Under the Skin», яка починається з того самого вдиху. А кінцівка Songs to Moon перейде в початок Songs to Earth. Така от буде трилогія.
Чи є ідея після виходу третього альбому зробити вініловий бокс-сет з усіх трьох платівок і якимись прикольними додатковими фішками?
Так, є, бо в мене ще купа демок цих пісень: ми або розбирали їх із попереднім складом, або я просто накидав їх удома. Є, наприклад, демо «Quicksand» — насправді найстаршої пісні всієї трилогії. Її написано 2012 року, і я ніколи не приносив її в STONED JESUS, бо вона була надто персональна, надто особиста. І лише тепер я дозрів до того, щоб вона вийшла на альбомі. Вона вийшла минулого року, і я бачу, що багато людей пишуть, що теж, скажімо так, упізнали в ній себе. Дуже круто, що є люди, яким відгукується те, про що говориться в цій пісні.
Тож можна зробити такий бокс-сет на 4LP: три альбоми, а на четвертій платівці — всякі прикольні версії, аутейки та інші штуки. Але тут маю бути чесним: усе залежить від попиту. Якщо 100, 200, 500 людей справді будуть у цьому зацікавлені, тоді є сенс це робити.
Один зацікавлений є по цей бік екрана. Взагалі, у Season of Mist цікава ситуація: серед останніх релізів у них щонайменше три трилогії. GREEN CARNATION щойно випустили третій альбом своєї, а ще є HOLISSSTIK — новий проєкт Тура-Гельге Скея зі старого блек-металевого гурту MANES, у якого також багато електронних проєктів, тож там більше електронної музики. Його перший альбом трилогії вийшов нещодавно. А у вас — другий альбом трилогії.
Прикольно. Про цього чувака я не знав, а от про GREEN CARNATION знаю. Я якраз цими днями збираюся послухати останню частину їхньої трилогії, бо я теж свого роду задрот і стежу за багатьма музичними подіями, за всіма новинками. І кумедно, що я не такий уже великий фанат металу як такого. Я слухаю, може, 10–12 метал-гуртів, які завжди любив, і не дуже копаю в нові. Можу послухати якусь нову банду й такий: «Ага, це не для мене. До побачення». Коли я востаннє відкрив для себе метал-гурт, який слухаю досі, — навіть так одразу не згадаю.
Але все, що виходить на Season of Mist, мені чомусь дуже близьке. Воно все доволі експериментальне, десь на межі з пост-блеком, з якоюсь електронікою, з готик-роком. І це саме той умовний напрямок металу, який мені справді цікавий. Як би це не звучало — ніби людина дме у власну дудку, бо ми ж самі випускаємося на Season of Mist, — але це справді лейбл, який робить цікаві речі. Щоразу, коли настає релізна п'ятниця, я такий: «Ага, а що там у Season of Mist?» Треба буде чекнути цього чувака з MANES.
Ще цікаво, що коли я роблю інтерв'ю, частина гуртів каже: «Ну, ми не дуже профільний гурт для...» І не один гурт казав: «Не дуже профільний для Season of Mist», бо вони, мовляв, більше про death'n'black. Мабуть, у людей ще років двадцять тому склалося таке уявлення з перших типових релізів Season of Mist, і вони думають, що так і досі. А взагалі цього року на Season of Mist навіть виходив якийсь американський southern rock.
Минулого року була дуже прикольна банда — такий собі кантрі-MASTODON, я б сказав, хороший такий. І я не мав на увазі, що в них не було металу: зрозуміло, що переважно там був метал і death'n'black. Але мені Season of Mist завжди подобалися своїм еклектичним підходом: у них, пам'ятаю, виходили і THE DILLINGER ESCAPE PLAN, і була така прог-банда в дусі OCEANSIZE — A FAIR TO MIDLAND, доволі альтернативна, з прикольними приспівами, дуже хукова.
Щоразу, коли я копаю якісь старі релізи Season of Mist, а ми бачимося з Мішелем — Майклом, який очолює лейбл, — я його питаю: «А що сталося з цим гуртом? А чому ці не злетіли? А тут що?» Дуже цікаво все це чути зсередини, особливо людині, яка ніколи не була знайома з музичними лейблами і з тим, як має працювати індустрія, бо в Україні цього, зрозуміло, толком не було. І чути від нього історії про турові аванси, про всі ці найтлайнери, про мейджорні штуки, про які раніше тільки читав у книжках чи бачив у кіно, а тут для людей це частина бізнесу, — доволі круто.
Та в них і HEILUNG є — повністю фолковий колектив. Трохи відійдімо від альбому. Я бачив, що ти почав викладати в Instagram сторіз про перші відгуки на альбом від людей, які вже могли його послухати через пресу. Тебе, не знаю, розривало — були емоційні пости про те, що, схоже, деякі люди взагалі не слухали музику, а штучний інтелект накатав їм стіну тексту.
Слухай, до речі, про ШІ мені багато хто написав, особливо про, здається, другу рецензію. Мені навіть друге ж повідомлення в особисті було: «Це що, ШІ? Це ШІ? AI written probably?» А я такий: «Блін, я й сам не знаю. Я в цьому зовсім не розбираюся».
Мені здається, проблема навіть не в ШІ. Проблема в тому, що люди справді не дуже уважно слухають. У мене є улюблений приклад з однієї з моїх улюблених груп — MARILLION. Вони починали як дуже схожий на GENESIS вичурний прог-рок з фолковими моментами, крутими аранжуваннями і 10-хвилинними треками. Але потім дуже сильно змінилися, і під кінець нульових були більше схожі на, не знаю, U2 з електронікою: багато семплів, більш атмосферне звучання, уже не такі драматичні. Вони дуже подорослішали й пом'якшали. І коли в них виходив черговий альбом, десь 14-й, у прес-релізі прямо було написано: якщо ми побачимо в рецензіях слова «прог-рок», «GENESIS» і все таке, то зрозуміємо, що ви не слухали альбом.
І я дуже хотів додати щось таке до Songs to Moon: якщо в рецензії видно щось на кшталт «Стонер! Як завжди стоунер! Хлопці, як завжди, грають стоунерний стоунер!» — зрозуміло, що людина альбом толком не слухала. Блін, мені здається, такі рецензії навіть гірші, ніж якби хтось цей альбом розгромив, розумієш? Якби хтось послухав і сказав: «Тут нема стоунеру! Де стоунер? Що відбувається? Два з п'яти», — я був би навіть радіший, ніж оцим рецензіям, де написано: «Ну, тут усе як завжди, старий добрий STONED JESUS». Та ні, це ж зовсім не старий добрий STONED JESUS! Це пісні, які я навіть вагався видавати під назвою STONED JESUS. Як це може бути старий добрий STONED JESUS? Я ще й шліфував якісь моменти, щоб це було більше схоже на старий добрий STONED JESUS, — і все одно сказав би, що більшість матеріалу на нього не схожа. І альбому на кшталт Songs to Moon у нас більше ніколи не буде.
Тож так, звідси й така, як бачиш, дуже емоційна реакція. Мене це справді трохи зачепило. Але, з іншого боку, я навіть не знаю, наскільки рецензії зараз щось вирішують у музичному світі. Ти або маєш бути якимось Ентоні Фантано, щоб тебе досі слухали і твоя думка мала вагу для інших меломанів, або це має бути щось у пресі, або якийсь суперважливий олдскульний ресурс на кшталт Pitchfork. А тут людина, найімовірніше, просто писала собі в кайф, а я бігаю злющий і намагаюся вкусити її за хвостик. Та, заради бога, старий добрий STONED JESUS — окей, хай буде. Аби послухали й розповіли іншим. А далі хай люди самі вирішують.
Я думаю, можна вставляти в прес-реліз такий собі цифровий fingerprinting — якісь фразочки, які не мають стовідсоткового стосунку до реальності. Якщо вони вилізли в рецензії, значить, прес-реліз стопудово просто загнали в ChatGPT і отримали на виході рецензію.
Я бачив таку рецензію на Songs to Sun, де був просто переписаний прес-реліз. А я ж людина, яка його здебільшого писала. Звісно, у нас є люди, які цим займаються, і я їм дуже вдячний, але я намагаюся пропускати все через себе як фільтр, тож у більшості речей я, грубо кажучи, співавтор. І коли бачиш власні формулювання, над якими ти прямо сидів, тільки іншими словами в чиїйсь рецензії, думаєш: «Так, буває і таке».
Ти й сам, можна сказати, музичний критик. Знаю, що в минулі роки на «Неформаті» щороку виходили твої статті з рейтингами альбомів. Як досвід бути по інший бік змінює твоє сприйняття рецензій на власну музику?
Хороше питання, я про це думав. Бо я слухаю набагато більше іншої музики, ніж граю. Якщо нас відносять до умовного heavy stoner чи якогось около-прогу, то саме таку музику я майже не слухаю, бо мені її, скажімо так, вистачає на роботі. Деякі пісні STONED JESUS дуже фаново грати й виконувати наживо, але слухати їх у студійній версії я вже не став би. Мені досить, я їх наслухався.
Думаю, це радше допомагає, бо я можу дивитися на речі під дуже різними кутами і підходити до власного матеріалу еклектичніше. Я знаю, що певна частина фанбази була б суперщаслива, якби ми кожні два роки просто випускали копію Seven Thunders Roar з «I'm the Mountain 2», «I'm the Mountain 3», «I'm the Mountain 7» і так далі. Але мене це не влаштовувало б, і тут я дуже егоїстичний. Це, власне, мій проєкт, це те, чим я займаюся все життя і планую займатися все життя. Тож хочу робити так, як хочу. І ширший музичний кругозір я сприймаю як плюс.
Насправді останніми роками я трохи менше займаюся критикою, бо помітив на інших прикладах: коли музикант дуже сильно йде в критику, інколи це переважує, і потім про людину пишуть, що вона блогер, музичний оглядач, а колись, до речі, ще й мала гурт. І я, звісно, не хочу такої долі ні собі, ні STONED JESUS. Тому останнім часом я здебільшого раз на місяць роблю в себе в інсті огляд того, що слухав за місяць, і показую свої оцінки на RateYourMusic. Та навіть там я не дуже активний: не сиджу на форумах, не пишу рецензій, лише ставлю зірочки. Бо це теж окрема тусовка — вона може бути доволі токсичною, і смак у неї своєрідний. Я перестав їх розуміти років п'ять-шість тому: заходжу в топи, а там просто якісь оці... Коротше, це вже музика для музичних критиків, розумієш? Інша крайність.
Бо я, наприклад, завжди був, грубо кажучи, поп-фанатом. Так, я люблю музику з важкими гітарами, але мені подобається, щоб там були приспіви. Я людина, яку виховали на «бітлах», і коли я вперше почув NIRVANA, першим, що я почув, був Unplugged in New York. Тож довгий час NIRVANA була для мене гуртом із приємними акустичними піснями та кечі-приспівами, які легко підібрати на гітарі. Мені було 10–12 років, коли я це чув. Тому я не дуже люблю, коли починається музика для музикантів — сто тисяч нот на секунду. Повертаючись до твого питання: класно розбиратися в музиці, класно стежити за новинками, але робити це своєю професією я поки точно не готовий.
Цікаво, що ти згадав приспіви та кечі пісні. Після першого прослуховування альбому мені найбільше запам'яталася саме «Velvet», написана якраз у такому ключі.
Так. І з «Velvet» насправді цікава історія — через той самий кечі приспів. Зараз структура така: куплет, куплет, приспів, куплет, приспів, брідж, приспів, приспів. А раніше, коли я вперше приніс її хлопцям із попереднього складу STONED JESUS, цього кечі приспіву там не було — його роль виконував брідж. І пісня здавалася трохи незавершеною. Ми її пограли-пограли й відклали. Тож виходить, що пісні п'ять років. А приспів я написав минулої весни, буквально за два місяці до того, як ми пішли в студію. І ми з хлопцями розбирали його прямо в турі: сідали в готельному номері з паличками, з підключеними гітарами, і я показував, як усе грається. А вперше нормально зіграли її вже наживо цього літа.
І так, я сказав би, що це саме та пісня з цього альбому, яку, мабуть, гратимуть і далі. Бо в мене завжди так: хоч як би публіка зреагувала на певний альбом STONED JESUS, завжди є одна пісня, яка залишається в усіх сетлистах і всім подобається — навіть якщо на виході альбому її не помітили чи реакція була інша. Мій улюблений приклад — «Thessalia» з Pilgrims. Коли вона вийшла, були такі коментарі: «Що це за DEFTONES? Що за мазафака? Де наш старий добрий дум? Де наш старий добрий стоунер? Що сталося?» А тепер ми граємо «Thessalia» — і в залі істерика. Усі її пам'ятають, з перших нот, з першого груву починають плескати й підспівувати. Тож думаю, що з Songs to Moon виживе «Velvet», бо решта альбому теж дуже крута, але щоб стовідсотково його відчути, потрібен певний настрій. І так, він доволі відрізняється від того, що STONED JESUS робили раніше.
Які пісні STONED JESUS тобі дуже подобаються, але не підходять для концертів?
Класне питання. Справді класне, бо через це були прямо конфлікти в минулих складах STONED JESUS, коли я намагався пояснити людям, що взагалі-то тут я сонграйтер і хочу збирати альбоми з пісень, які не обов'язково мають бути концертними. Бо вони впливають на вайб альбому, завершують його картину, і є певний концепт — просто довіртеся мені, і ми все зробимо.
Із таких пісень — точно «Lost in the Rain» з Songs to Sun. Теоретично її можна зіграти, але знову ж таки, постійно в турі її грати не будеш, бо це балада: вона може просадити вайб, і люди банально занудьгують. Я справді уявляю якийсь unplugged, де з нами сидить запрошений клавішник, може, ще один гітарист — такий собі квінтет STONED JESUS. От там «Lost in the Rain» точно дуже круто зайде.
Інший трек, який ми ніколи не грали наживо, і я досі слабо уявляю, за яких обставин його можна зіграти, — це «Black Church» з The Harvest. Це прямо мій love letter гуртові SWANS, який я дуже люблю. Але знову ж таки, це дуже інтенсивна пісня, яка потребує певного настрою, і люди мають бути до неї готові — щоб не так, що вийшов, пограв пісню, і всі похлопали.
Хоча, з іншого боку, чесно кажучи, колись я думав, що так буде і з «I'm the Mountain», бо це взагалі не дум і не стоунер: куплети в розмірі сім восьмих, програш у розмірі три чверті, і пісня на 13 хвилин. Коли ми її записували, я думав: «Ну все, я реалізував для себе якусь амбіцію. Зіграємо її пару разів, і всі про неї забудуть». Але, як бачимо, це, мабуть, найкраща пісня STONED JESUS. Тож можна сказати, що з топ-3 пісень, які я не збирався грати наживо, «I'm the Mountain», як виявилося, стала головним хітом.
Повернімося до твоїх постів в Instagram. Інша велика і значно серйозніша тема — війна в Україні і те, що тобі час від часу приходять повідомлення на кшталт: «Ей, ти ж музикант, музика поза політикою». А ти намагаєшся достукатися до людей, що нічого не буває поза політикою. Як в анекдоті: «Тату, куди ми їдемо? — Та в якийсь концтабір. Я політикою не цікавлюся».
Класика. Насправді я ніколи не збирався ставати політичним коментатором чи експертом у цьому всьому. Але справа в тому, що я сам із Донбасу — я виїхав звідти за чотири роки до того, як туди вторглася рашка. Тож виходить, що ця політика постійно поруч.
Ми не грали в росії з грудня 2013 року, але навіть тоді, пам'ятаю, відчувалися всі ці настрої «старший брат — молодший брат». Я привозив до Києва деякі російські стоунер-дум гурти, і від них віяло таким зверхнім вайбом. І кумедно, що одразу після початку повномасштабного вторгнення деякі росіяни написали мені й почали вибачатися. А в деяких я сам побачив якісь Z-пости — повидаляв їх і поблокував до біса. І що цікаво: першими вибачилися саме ті росіяни, які давно живуть за кордоном. Вони там не варяться, у них трохи інше сприйняття всього цього, і вони, можливо, трохи більше розуміють, що відбувається.
На початку повномасштабного вторгнення я був дуже активний: багато постив, багато пояснював. У мене навіть був тег в Instagram — #ukrsplaining — коли доводилося пояснювати речі, які мені здаються дуже очевидними. Але вони очевидні нам, так? А на Заході, на жаль, багато людей досі під впливом російської пропаганди. З російського боку в цю пропаганду завжди вбухували мільярди. Можливо, на якусь нову ракету йде не стільки грошей, скільки на те, щоб на Netflix вийшов черговий серіал, де якісь «хороші росіяни» щось там добре роблять, щоб усі їх пожаліли й полюбили.
І так, інколи в мене, звісно, є відчуття, що я розмовляю зі стіною, бо ті, хто розуміє, що відбувається, і так усе розуміють. Вони все одно лайкнуть ці сторіз і напишуть слова підтримки. Є навіть кілька фанів, які коментують тільки ці сторіз. Мені це трохи кумедно, бо я такий: «Може, ви за мною стежите заради політичних новин, а не заради всіма улюбленої "I'm the Mountain"?»
Але, звісно, є й такі фанати, як один чувак, що нещодавно написав: «Я стежу за вами десятиліттями, але так важко спостерігати, як ви лякаєте нас цією війною». Людина з Німеччини. Я сам зараз живу в Німеччині, і пишу йому: «Чувак, ти не бачив, що відбувається в Лейпцигу, що там російські дрони і все таке? Як ти взагалі можеш займати позицію "винні ми любити всіх злодіїв", як у класиків?» Зараз у Європі не можна просто закривати на це очі, бо буде гірше, буде гірше. І, на жаль, це все дуже тісно пов'язано: і Трамп із цим пов'язаний, і той самий Ілон Маск, і всі ці праві європейські партії.
Чесно кажучи, я трохи злий на себе, що не був достатньо політично активним раніше. Бо зараз, коли бачиш, як усе пов'язано, починаєш думати: «Блін, я, мабуть, міг би бути активнішим раніше, якось spread the word і робити людей більш aware». Але з іншого боку — якщо люди не захочуть бути aware, вони ніколи такими не будуть. Тож це така робота без кінця, без якоїсь фінальної мети, бо це треба робити постійно. І я робитиму це завжди, бо я українець, мені важливо, що відбувається в Україні, і я хочу донести це до інших людей. Сподіваюся, що для кількох людей це справді стало зрозумілішим.
Ти спілкуєшся з іншими музикантами — цього року ви навіть грали на Hellfest, великому французькому фестивалі. Які в них є питання щодо України? Як ти доносиш свої меседжі колегам по цеху?
Коли ми граємо, останні два з половиною роки в нас завжди стоїть баночка для донатів. За всі ці тури ми зібрали майже 20 тисяч євро і завжди передаємо гроші людям, яких знаємо особисто. Я говорю про це на кожному концерті, щоб люди донатили, а це насправді не так легко, бо в нас така аудиторія: стоунер-рок, секонд-хенд-рок, усі такі хіпі й «ні війні». І вони не дуже розуміють, що якщо ти сьогодні задонатиш на наш дрон, завтра до тебе не прилетить російський дрон. Тож ми намагаємося збирати донати на якісь абстрактні цілі і не казати, на що саме вони йдуть, бо інколи, звісно, це йде комусь на дрон. Але здебільшого — на наслідки вторгнення: на відновлення, на поранених.
А серед музикантів це насправді дуже помітно — і збігається з тим, наскільки адекватна в них музика. Гурти, які мені ніколи не подобалися, — я навіть не дивуюся, що там або «не все так однозначно», або прямо росія головного мозку. А в гуртах, які мені завжди подобалися, люди нормальні: самі підходять, самі щось питають.
Мабуть, найприкольніший досвід був із CULT OF LUNA. Минулого року нас анонсували на один фест разом із французьким гуртом CELESTE, який грав у рашці. На той момент вони якраз анонсували тур рашкою, і ми написали організаторам: або ми, або вони, бо що це таке — грати на одному фесті з цими, кхм, музикантами? І так, організатори прибрали французький гурт із французького фесту, що, на мою думку, неабияке досягнення, бо у Франції все дуже tight, вони дуже міцно тримаються один за одного, тож такого результату я прямо не очікував.
І бачу, що за цим уважно стежив Юганнес із CULT OF LUNA. Він лайкав сторіз, щось писав, питав, як там справи. І в себе в сторіз постив, що з цими чуваками більше на одному полі не сяде: якщо ми на якомусь фесті, то або ми там не гратимемо, або CELESTE. Він це запам'ятав. І буквально за пару місяців написав: «А не хочете нас розігріти? У нас улітку буде мінітур». Ми, звісно, погодилися, поспілкувалися — і людина прямо дуже все розуміє. Він дуже проукраїнський, і таких людей я знаю небагато. Тобто є люди, які розуміють, — і це приємно, а є люди, які прямо топлять. От, наприклад, ті ж WITHIN TEMPTATION, наскільки я знаю, мали трек з якимось українським гуртом чи виконавцем. Тож дуже круто, що таке відбувається.
Продовжимо про Україну, але трохи відійдемо від війни. Нещодавно ти постив спільне фото з вокалісткою IGNEA, у яких теж скоро виходить новий альбом. Я ще пройшовся твоїм YouTube-каналом і побачив, що кілька років тому там викладали спільну джем-сесію, де ти за барабанами, а поруч — гітарист IGNEA. Наскільки давня ця дружба і чи є плани на колаборацію?
Навіть більше — це клавішник IGNEA на гітарі. Увесь прикол був у тому, що гітарист за барабанами, а клавішник на гітарі. З IGNEA я знайомий дуже давно. Пам'ятаю, вони почали ходити на наші концерти десь у 2018-му — здається, це була презентація Pilgrims, — і десь тоді ми познайомилися й здружилися.
Нас, у принципі, звело те, що ми з тих українських гуртів, яких удома майже ніхто не знає, але на Заході в них велика аудиторія, і вони на цю аудиторію орієнтуються. Тут такий момент: знову ж таки, це музиканти, які слухають багато різної музики, тож ми можемо спокійно про це спілкуватися й дружити. Але поїхати в спільний тур ми не можемо. У нас свої фішки, у них свої. На жаль, це не той випадок, коли прийде фанбаза і тих, і тих. Бо зараз, особливо після пандемії, у людей не так багато грошей, і вони хочуть обирати. Люди, мабуть, подивляться на такий тур і скажуть: «Ну, я дочекаюся, коли вони гратимуть окремо». І вийде так, що якщо ми поїдемо в тур разом, не прийде ні та, ні та фанбаза, і це буде lose-lose situation для обох.
Але я їх дуже люблю. Їхній альбом виходить на тиждень пізніше за наш, і я вже встиг його послухати, бо коли ми зустрілися в Берліні, у нас була така listening session: Хелле послухала наш альбом, я — їхній. Дуже круто!
Класно бачити українські гурти, які, як ти казав, часом навіть популярніші за межами України. STONED JESUS — один із таких прикладів. Уже багато років бачу в коментарях під якимись роликами, як українці тільки дізнаються, що це український гурт, і пишуть: «О, я вже роками їх слухаю і тільки зараз дізнався, що вони з України».
Є таке. Знову ж таки, мабуть, це трохи більше говорить про фанбазу, бо музика, до якої нас зараховують, — стоунер, психоделія — це більше про те, що ти, грубо кажучи, кайфуєш і вайбиш собі під музику. Тому там не чекають ні гурту з якоюсь політичною платформою, ні гурту з якимись суперекспериментальними підходами. Тож мені справді цікаво, якою буде реакція на Songs to Moon, бо Songs to Moon — не стоунерний альбом. Тому мене трохи й бомбить, коли я бачу всі ці рецензії. Ну, насправді не всі — їх було лише дві. Подивимося, якими будуть наступні.
І так, якийсь час я теж трохи розчаровувався, коли бачив коментарі на кшталт: «Та як вони не знають? Як можна не знати?» Але потім — не треба судити всіх по собі. Це я такий задрот, що коли починаю слухати гурт, одразу біжу у «Вікіпедію» почитати про нього, дивлюся на RateYourMusic, які були попередні альбоми, що сказав вокаліст, куди і з ким вони їздили в тури і так далі. А для людей часом це просто один трек у плейлисті, і все. Для багатьох ми, мабуть, гурт одного треку — «I'm the Mountain». Я також бачив коментарі на кшталт: «Вау! STONED JESUS повернулися!» А я сиджу такий: «Та бля, ми нікуди не дівалися. Ми гастролюємо, ми артисти, у нас виходять альбоми». Але для когось ми, мабуть, лишилися десь у 2012–2013-му. Та добре, що для них ми знову повернулися. Заради бога.
Це можна використовувати як лайфхак. Якщо хочеш, щоб Ігор запромоутив твою рецензію у себе в Instagram, — пишеш, що це старий добрий прог-рок, нічого не змінюється, і посилання на рецензію гарантовано потрапить у сторіз.
Старий добрий стоунер, так-так.
Коли люди почують вашу музику наживо? Ти казав, що ви зараз ідете в студію записувати третій альбом трилогії.
Наступного року в нас будуть фестивалі. Думаю, навесні ми зіграємо кілька окремих дат — можливо, навіть не в Європі. Поки залишимо це так, не буду спойлерити далі. А великий осінній тур Європою буде десь за рік. Ще наступного року буде 15 років Seven Thunders Roar. Я знаю, що є великий попит на всі ці anniversary dates. Ми мали зіграти десятиріччя Seven Thunders Roar, але встигли зіграти тільки одну дату в Києві — і почалося повномасштабне вторгнення. Я знаю, що на цей альбом є попит, і, можливо, ми зіграємо його на деяких фестах. Але в турі ми більше зосередимося на новому матеріалі, на піснях із трилогії.
Мені завжди подобався такий концептуальний підхід. Найкращий приклад для мене — IRON MAIDEN. У них прямо є тури за ерами. Зараз у них іде тур із першими вісьмома альбомами з Брюсом — до Fear of the Dark, поки він не пішов. Сподіваюся, потім буде пізня ера, і туди я теж дуже хочу сходити, бо мені, наприклад, MAIDEN нульових подобаються, мабуть, навіть більше, ніж MAIDEN вісімдесятих. Або десь на одному рівні, бо це прямо клас! Dance of Death і especially Brave New World — дуже крутий альбом.
Мені завжди подобався такий підхід. При цьому я знаю, що ми все одно гратимемо, наприклад, ту ж «I'm the Mountain». Тож те, що на носу якась нова ера, не означає, що ми не зіграємо хітів. Особливо круто це було, коли ми поїхали в тур із Pilgrims, четвертим альбомом. Коли він вийшов, теж була певна реакція: «У, де дум, де стоунер? Це не той STONED JESUS, до якого я звик». Я сам не знаю, яким має бути STONED JESUS, щоб ти до нього звик. Для мене STONED JESUS у голові постійно змінюється від альбому до альбому. Тож читати такі коментарі мені було трохи смішно, але знову ж таки, моє сприйняття STONED JESUS дуже відрізняється від сприйняття інших людей. Скільки людей — стільки й сприйнять.
І було дуже круто, коли ми поїхали в той тур і грали сім пісень із Pilgrims, а ще «Here Come the Robots», «Black Woods» і «I'm the Mountain» — тобто всього три пісні, по одній з кожного попереднього альбому. І все одно реакція була дуже позитивна: люди після шоу підходили й казали: «Вау! Тепер я розумію цей альбом. Дуже дякую, що ви зіграли його повністю». Я подумав, що це дуже цікавий підхід від туру до туру, і намагатимуся його зберігати.
Так, я ходив тут на MAIDEN у тому турі, коли вони грали все з 80-х. А ти, мабуть, рідкісна людина, якій MAIDEN 2000-х подобаються більше, ніж 80-х.
Мабуть, десь на одному рівні, я б так сказав. Знову ж таки, знаєш цей сетлист — скільки можна вже чути ту «The Trooper»? Хочеться почути якусь «Blood Brothers», хоча «Blood Brothers» вони теж часто грають. Хочеться почути «Out of the Silent Planet». Я дуже люблю цей трек — він свого часу був великим, на нього є кліп, — і я взагалі не розумію, чому вони його не грають наживо. Крутий трек, крутий приспів, круте все. Не знаю, чому його немає в сетлистах.
Дякую тобі за твій час і відповіді. Слава Україні!
Героям слава!
STONED JESUS в інтернеті: Linktree · Bandcamp · Facebook · Instagram · YouTube · Spotify
STONED JESUS на Season of Mist.
Songs to Moon виходить 16 жовтня 2026 року на Season of Mist.
Дякуємо Will Yarbrough із Season of Mist за організацію інтерв'ю.
Фото: Liss Eulenherz
Відеоверсія: