Scorpio: Сьогодні в нас у гостях прогресив-метал-гурт TEMIC, який минулої п'ятниці випустив свій другий альбом. З нами Мігел. Мігеле, будь ласка, представся.
Мігел: Привіт, привіт. Дуже радий бути тут. Мене звати Мігел Перейра, я басист TEMIC. Я приєднався одразу після виходу їхнього першого альбому, тож, по суті, відтоді грав із ними наживо, хоча сам той альбом не записував. Останні два з половиною роки я брав участь у записі та підготовці нового альбому, Ceiba. Тож я в захваті від нього.
Вітаю. Як це — стати постійним учасником гурту? Коли ти відчув, що ти вже не просто сесійний музикант?
Усе почалося з кількох концертів пару років тому. Ці концерти стали своєрідним випробуванням: чи окрім технічних навичок ми ще й ладнаємо як особистості. І, здається, усе склалося. Тож після тих перших двох концертів, ще два роки тому, ми вирішили, що це більше, ніж просто разовий виступ, і відтоді я в складі гурту. Гурт ухвалив рішення доволі швидко, і я був цьому радий.
Season of Mist, ваш лейбл, подає TEMIC як супергурт. Чи пасує вам такий ярлик? Ти з ним згоден? Чи дає він щось гурту?
Думаю, для першого альбому це мало сенс, бо це гарний, чіпкий ярлик. Люди такі: «О, супергурт. Хто там? Хтось відомий?» І так, більшість точно знає принаймні Еріка та Дієго.
Але особисто я також думаю, що іноді це може мати й негативний вплив, бо люди асоціюють супергурт із чимось одноразовим, на кшталт проєкту. Тож супергурт як гурт — так, із цим я можу погодитися. Супергурт як проєкт — ні, бо ми тут надовго. Ми тут, щоб творити музику й жити в цьому циклі: записати альбом, випустити його, поїхати в тур, перейти до наступного. Ми хочемо робити це якомога довше.
Тож певною мірою це добре, бо приваблює людей. Але я сподіваюся, що люди побачать більше й не подумають, що це щось одноразове, де всі просто зроблять фото й перейдуть до наступного проєкту. Для всіх нас це основна діяльність.
А де зараз базується TEMIC? Я знаю, що ти в Норвегії. Усі в Норвегії?
Я, вокаліст Фредрік і барабанщик Сімен — у Норвегії, щоправда, в різних її частинах. Ерік живе в Талсі, у США, а Дієго — в Мехіко.
Як часто ви збираєтеся, щоб репетирувати й писати матеріал? Як відбувається написання пісень, коли ви в різних куточках світу?
Пісні ми здебільшого пишемо кожен окремо. У Еріка з'являється ідея, він робить демо, щоб ми послухали, а потім ми працюємо над ним. Те саме з Дієго, те саме зі мною та Фредріком, коли в нас є ідеї. Це радше особиста справа: коли ідея достатньо добра, щоб поділитися з іншими, тоді долучаються всі. У нас не буває так, що ми онлайн питаємо: «Що думаєте про цей риф? Можемо з ним щось зробити?» Кожен учасник намагається принести повноцінну ідею пісні або максимально близьку до неї, а потім ми всі працюємо над нею — звісно, кожен у своїй студії.
Хоча на цьому альбомі є кілька пісень, які гурт складав разом ще до мого приходу, — особливо «Beyond the Voice» та «Broken». Їх написали на творчих сесіях у Норвегії ще під час промо першого альбому. Але це винятки.
Ти приєднався як постійний учасник для цього альбому. Який твій конкретний внесок у написання пісень?
Коли я отримую ідею пісні від інших учасників, дещо вже приходить із демо-басом, тож я можу послухати й подумати: «Чи це те, що я зіграв би?» Я багато разів слухаю, потім вимикаю бас і пробую придумати щось своє, а тоді дивлюся, чи це краще пасує пісні, чи ні. Тож я маю свободу пропонувати власні басові партії, скажімо так.
Часто, наприклад в унісонних фразах, якщо унісон уже написаний, бас мусить грати те саме. І тоді питання лише в тому, як це зіграти технічно. Грати пальцями? Трьома пальцями? Двома? Тож це радше технічна деталь, ніж мій композиторський внесок.
Але в інших частинах, де більше простору й бас може робити щось інше, ніж просто йти за гітарами й клавішними, у мене є свобода пропонувати власні ідеї, і ми багато обговорюємо. Кожна пісня проходить безліч версій, доки ми не будемо нею задоволені.
Чи є на новому альбомі пісня, у якій найбільше тебе — найбільше «перейрівського» звучання?
Так, думаю, «Casting Stone». Там багато того, що ми в гурті називаємо басовими лік-фразами, — невеликих моментів, де я додаю свій почерк. «Casting Stone» — пісня, яку я найбільше хочу зіграти наживо, бо вона водночас технічно складна й страшенно захопна. І в ній багато моїх особистих рис, скажімо так. Люди, які стежать за мною з інших гуртів, почують її й скажуть: «О, це Мігел».
Коли я вперше слухав альбом — мені пощастило отримати ранній доступ від лейбла, — «Casting Stone» одразу вирізнилася басом, що звучить як лазер. І я такий: «Здається, це бас, але звучить дуже цікаво».
Так, там багато класних басових лік-фраз. Але я зрештою додаю свій почерк в усі пісні. Без жодних каламбурів: я бачу себе в багатьох цих піснях, зокрема в пісні «See Myself».
Мабуть, «Broken» — один із винятків, так? Це дуже м'яка, дуже тиха композиція. Там небагато місця для динамічного баса.
Ні, бас там насправді синтезаторний. Наживо ми, можливо, зробимо щось інакше — не хочу забагато спойлерити, — але на платівці це синт-бас, тож у «Broken» граю не я. Баса немає ні в «Broken», ні в інтро, де взагалі немає інструментів, ні в «Night of Veils».
Щодо концепції нового альбому: він називається Ceiba. Що ти можеш розповісти про історію та про дерево, яке ми бачимо на обкладинці? Наскільки я розумію, сейба — це і є те дерево?
Саме так. Сейба — це вид дерева, дуже поширений там, звідки родом Дієго.
Коли ми переглядали тексти та ідеї кожної пісні, то знайшли спільну нитку між ними — різні види втрати. І тоді ми вирішили справді розвинути цю ідею й адаптувати деякі тексти, щоб вони відповідали концепції. Тож це не та концепція, яка з'явилася першою, а під неї вже писали всі пісні. Ми усвідомили, що в усіх цих піснях є спільна лінія, спільна нитка, і вирішили зробити з цього щось цілісне.
І це не той тип концепції, де є історія та один персонаж, що рухається сюжетом. Розповідь ніколи не ведеться від першої особи чи від оповідача як такого. Але, сподіваюся, альбом дає слухачеві різні погляди на втрату — чи то втрата близької людини, чи друга, чи втрата себе.
Тема може звучати трохи похмуро, але ми намагаємося надати їй обнадійливого забарвлення. Я сподіваюся, що коли люди дослухають альбом, вони не сприйматимуть втрату так негативно, а відчуватимуть надію.
Я чую це вже в першій справжній пісні — не в інтро, а в «Ashes». Приспів дуже чіпкий, він несе світло, і в ньому чути оптимізм.
Безумовно. І є й інші. «Parting the Waves Inside» теж починається доволі похмуро, а потім звучить майже дев'яностівський піднесений приспів. А «As Long As We Last» — дуже обнадійлива пісня і за текстом, і за мелодійними темами. Тож ми шукаємо баланс: щоб не було надто похмуро, але й не надто радісно. Думаю, ми його знайшли.
Дієго пише всі тексти, чи інші учасники гурту теж долучаються?
Дієго, Ерік і Фредрік — усі писали тексти для цього альбому. Не пригадаю навскидку, хто що написав, але в буклеті на вінілі чи CD ви це побачите.
Ти граєш на шестиструнному басі. У який момент це вже можна назвати дуже низько налаштованою гітарою?
Слушне питання. Багато прог-метал-басистів грають на шестиструнному басі всю свою кар'єру, і я теж. Я граю на басі десь із 14 років, а десь із 16 — на шестиструнному.
Тож ідеться не про те, щоб максимально наблизитися до гітари. Ідеться про свободу грати і в низькому, і у високому регістрі, не бігаючи грифом як навіжений і не змінюючи постійно стрій. Це дає мені ширший діапазон без перестроювання чи зміни позиції руки. Комусь, хто не звик, це може здаватися складним, але насправді це не надто відрізняється від гри на чотири- чи п'ятиструнному.
Коли слухаєш альбом, чітко чуєш, що бас тут дуже помітний інструмент. Це не типовий бас якогось класичного рок-гурту з чотирма основними нотами, і все.
Ні, там багато нот, переходів, лік-фраз, і вгору по всьому регістру. Я використовую майже все аж до останньої ноти найвищої струни і завжди — найнижчу ноту на найнижчій струні. А коли я опускаю стрій до drop A, виходить величезний діапазон — майже як у фортепіано, настільки низько й настільки високо я можу зіграти.
Ти взагалі граєш медіатором? На деяких концертних відео ти граєш лише пальцями.
Я граю медіатором кілька секунд у кількох піснях, просто заради звучання. Це не технічна потреба, мовляв, інакше пальцями ніяк не зіграти. Навпаки, пальцями я граю набагато швидше й краще, ніж медіатором, бо рідко ним користуюся. Але в деяких частинах пісень потрібна більш перкусивна атака й багато ґоуст-нот, і там я беру медіатор. У мене на басі є маленька кишенька, куди я його ховаю й дістаю між піснями, коли треба. Це видно на кількох відео.
Ще одна річ, яку дуже добре видно на відео, — твоє обличчя.
Так. Думаю, людей це розважає. Але я не роблю своє «басове обличчя», щоб розважати, — я робив так завжди. Усі, хто бачив, як я граю наживо з TEMIC чи з іншими гуртами, знають, що я експресивний. Я португалець, і мені здається, що на півдні Європи ми сприймаємо все трохи інакше, ніж, скажімо, люди з півночі. Особливо в Норвегії це дуже помітно: там люди трохи холодніші й стриманіші, а я трохи непосидючий. Думаю, це додає на сцені певної енергії, яка дуже добре пасує TEMIC.
Думаю, саме це хочеться побачити на концерті, так? Ти приходиш дивитися, а не лише слухати. Удома можна посидіти й послухати музику, а на концерті хочеться побачити енергію гурту й самому її отримати.
Безумовно. Одне з наших гасел: ми там, щоб розважати людей, щоб кожен ішов додому з думкою: «Ого, оце було шоу. Вони добре провели час, і я добре провів час». А перший крок до того, щоб людям було добре на концерті, — щоб вони бачили, що тобі добре на сцені.
Я кидаю виклик будь-кому: прийдіть на наш концерт і спробуйте подумати: «О, цим хлопцям нудно». Нам ніколи не нудно. Ми завжди кайфуємо на повну. Звісно, без піротехніки — ми не жбурляємо полум'я в публіку. Це ще не RAMMSTEIN. Але ми намагаємося бути жвавими на сцені й справді взаємодіяти з людьми. Наприклад, Фредрік постійно стрибає в публіку й співає просто посеред залу, а це не надто поширено в такій музиці.
Тож ми прагнемо такого зв'язку з публікою, що виходить за межі цього: «Окей, я прог-музикант. Подивіться на мене, я можу зіграти всі свої ноти, я дуже крутий». Ми намагаємося не бути таким гуртом і піти трохи далі. Утім, важливо грати ноти правильно, бо там є хтось, хто хоче бачити, як ти граєш їх правильно. Тож ми шукаємо баланс.
Тобі хтось із публіки вказував на помилки? На кшталт: «Ти тут щось пропустив» чи «Ти зіграв не ту ноту»?
Так. Прог-публіка славиться власною прог-поліцією, тож завжди знайдеться якийсь прог-поліцейський у задніх рядах, який скаже: «Класний концерт, але це соло могло бути кращим, Мігеле». І це боляче, але ми йдемо далі, і наступного дня знову викладаємося на повну.
Ceiba триває 66 хвилин. Зараз багато гуртів випускають сингли, а ми живемо в часи короткої уваги — з тіктоками та інстаграм-рілсами. Ви не думали скоротити альбом чи не вважали, що він задовгий?
Ми це довго обговорювали. Слушне питання. Спершу ми ставили за мету не виходити за 60 хвилин — це, мабуть, оптимальна тривалість для прог-альбому сьогодні. Мені хочеться думати, що прог-публіка готова слухати більше, ніж дві чи три пісні по десять хвилин. Тобто колись усі прог-альбоми тривали по 74 і по 80 хвилин — займали стільки часу, скільки вміщав CD. Тож ми й так коротші, ніж у старі часи, але, думаю, 60 хвилин — цілком розумна тривалість. Ми трохи вийшли за неї, бо на останніх етапах редагування зрозуміли: «О, тут треба щось додати, і ось тут теж».
Тож, думаю, ми свідомо намагаємося дати нашим фанам непростий досвід, щоб вони відчули, що мають трохи вкластися. У нас усе ж є чіпкіші чи коротші пісні, але більшість пісень трохи довші. А загалом це один великий твір, і як концептуальний альбом він створений, щоб його слухали від початку до кінця. Ми усвідомлюємо ці виклики, але оскільки так нині роблять дуже небагато гуртів, ми сподіваємося зайняти нішу гуртів, які досі зосереджені на альбомі, а не на окремій пісні.
Вам довелося скорочувати якісь пісні або навіть прибирати цілі пісні з альбому?
У нас є ще багато пісень, які не пройшли відбір. Значно понад 80 хвилин музики повністю записано в демо й майже готово до того, щоб натиснути «play». Тож дещо залишилося за бортом — і тому, що не пасувало до теми, і тому, що не вписувалося в потік. Дуже важливо, щоб пісні добре перетікали одна в одну, і тут треба віддати належне Дієго — він у цьому головний мозок: слухає всі пісні й вирішує, яка має йти перед якою. Коли ми відчули, що потік правильний, не було сенсу втискати пісню тільки тому, що вона така класна, якщо вона не вписується в загальний потік. Зате в нас є ще пісні на майбутнє.
У вас є конкретні плани щодо цих пісень — EP, чи вони підуть на третій альбом?
Ні, у нас немає плану на те, що буде далі. Але якщо спитаєш мене навскидку, я б сказав, що, найімовірніше, вони підуть на наступний альбом. Це й має бути метою: після того як промо завершиться, десь за рік, ми маємо зосередитися на написанні наступного альбому, і ці пісні можуть стати його частиною. Але ми це ще не обговорювали — я просто висловлюю свою думку.
Ви вже грали на дуже незвичному метал-шоу, бо воно було на кораблі, — на фестивалі Cruise to the Edge, що вирушав із Маямі. Тож можна сказати, що ви перетнули Атлантику, щоб виступити разом у Північній Америці. Як це було — опинитися з гуртом у цій частині світу, та ще й на круїзному лайнері?
Це було чудово. Ми були там уже двічі й повернемося наступного року, у квітні 27-го, здається.
Деякі учасники бували там і раніше: Ерік і Дієго грали там багато разів із HAKEN, SHATTERED FORTRESS і Нілом Морсом, тож ми чули про цей фестиваль лише хороше. Казали, що це як велика родина з 1500 людей на кораблі, де нове шоу починається кожні пів години чи якось так. Це неймовірна публіка, і ми знаємо, що всі, хто там є, — фанати прогу. Тож нам не треба підлаштовуватися під нову аудиторію: ми вже знаємо, що ці люди хочуть бачити нас — нас і всі інші гурти.
Це був чудовий досвід — пожити на цьому заполоненому прогом кораблі. Це чудовий тиждень, на який ми всі завжди чекаємо. Нам пощастило бути там два роки поспіль, і ми їдемо втретє поспіль. Якщо спитаєш мене, я був би там щороку — це дуже весело. До того ж я як фанат можу побачити інші гурти, які люблю, і познайомитися з артистами, з якими раніше ніколи не зустрічався, тож це ще й добре зближує музикантів.
Чи не буває в тебе відчуття, що від цього не втекти? Музикантові буває забагато тиску чи фанів на кожному кроці, а сховатися ніде, бо ви на кораблі, в одному просторі.
Але знаєш що? Усі дуже тактовні. Затяті фанати підходять попросити автограф, і ми можемо сказати: «Окей, у нас автограф-сесія пізніше», — і вони це поважають. Дехто з нас ще й бере з собою родину, і коли ми з родинами, фанати, мабуть, трохи обережніші: «Окей, він із дружиною й дітьми, не будемо підходити до них постійно». Ми любимо спілкуватися з фанатами, тож для мене це не проблема.
Може здатися: «Ти п'єш каву там само, де й усі фанати, — хіба вони тебе не зупинятимуть постійно?» Можуть підбадьорити, але між концертами в тебе все одно лишається майже відпустка. Теоретично це звучало менш практично, ніж є насправді. Усе працює доволі добре. Тож раджу спробувати туди потрапити, якщо зможете.
Торік ви також мали грати на фестивалі ProgPower USA, але цього не сталося. Можеш розповісти чому?
Були проблеми з візами. Візи нам оформлювали організатори ProgPower USA, бо четверо з нас не живуть у США, тож нам потрібні візи, щоб в'їхати, і робоча віза, щоб виступати. Зараз із цим трохи складніше. Усе залежить від того, який саме працівник розглядає твою справу, і це лотерея. Іноді щастить, і схвалюють миттєво. А іноді починають ставити забагато запитань, вирішують, що гурт нерелевантний для американського ринку, і відмовляють у в'їзді комусь з учасників або всьому гурту. А якщо хоч один учасник не може в'їхати, ми не можемо поїхати.
Тож зараз не дуже привабливо орієнтуватися на американський ринок, але сподіваємося, що це скоро зміниться.
Ви досі пробуєте чи взяли паузу й не намагаєтеся активно потрапити до США?
Не знаю, що саме робить менеджмент. Певен, вони досі шукають альтернативи, але я не чув жодних конкретних планів. Було б чудово зробити щось довкола Cruise to the Edge, раз ми вже будемо на тому боці світу, — поєднати концерти на Cruise to the Edge із чимось у тому регіоні. Це був би найреальніший варіант. Але знову ж таки, для Північної Америки візи все одно мають бути готові задовго до приїзду. Певен, що менеджмент над цим працює.
TEMIC — не єдиний твій гурт. Наскільки ти залучений до інших своїх музичних проєктів?
Зараз TEMIC — справді мій музичний дім. Саме там я проводжу свій музичний час. Я досі учасник кількох інших гуртів, а саме WITHEM, BIG CITY і TERRA ODIUM, але з ними це здебільшого студійна робота, тож вона не заважає моїй діяльності в TEMIC, яка щоденна: промо, розучування пісень. І в гурті я займаюся багатьма речами, не лише граю на басі. Я координую вебсайт, логістику й планування, тож це забирає багато часу. Я радий, що можу зосередитися на TEMIC на цьому етапі свого життя.
Раз ти координуєш вебсайт: чи плануєте ви викладати більше контенту для фанів у соцмережах? Багато гуртів зараз так роблять, і це важлива частина сучасного промо.
Безумовно. Це в нашій дорожній карті разом із нашим лейблом, Season of Mist. У нас є детальні плани, як і далі взаємодіяти з фанами: багато відео, фрагментів, плейтру-відео, соло та інтерв'ю. Щоразу, коли ми самі записуємося, граємо чи репетируємо, ми намагаємося зняти якомога більше матеріалу, а потім поступово викладатимемо його в соцмережах.
Зараз ми хочемо зосередитися на просуванні альбому, який щойно вийшов, і на тому, щоб запустити тур. А коли тур почнеться, підтримуватимемо соцмережі тим, що відбуватиметься в турі. Головне — не втратити імпульс після виходу альбому, а й далі просувати його, щоб фанати не забули.
А як тобі те, що один із найбільших музичних акаунтів на YouTube — це, власне, басист, Davie504? Не знаю, чи ти його знаєш.
Звісно. Він кумедний хлопець, і я стежу за ним уже багато років. Класно, що басисти отримують трохи уваги, бо зазвичай нікого це особливо не цікавить, правда? Але принаймні всі знають Davie.
Ти бачив відео, де він їздив із Робом Скеллоном у Фінікс, в Аризону? Там є музей музичних інструментів, і вони грали на тому, що вважається басом із найнижчими нотами в усьому світі.
Кумедно.
Хотів би зіграти на тому басі?
Так, він точно бере нижче, ніж мій.
Ми щойно говорили про басистів і про те, що, як ти сказав, про них зазвичай мало чують. А ще є купа анекдотів про басистів. У тебе є улюблений?
Ох. Ні, я намагаюся їх забути, тож не зациклююся на них. Але в гурті ми постійно підколюємо одне одного, і вони люблять казати: «Наскільки це може бути складно? Ти ж граєш по одній ноті одним-двома пальцями. Це не може бути надто складно. Подивися на мене: я граю на клавішних і використовую всі десять пальців і обидві ноги». Тож так, люди люблять думати, що це легко, бо ти задіюєш менше кінцівок чи менше пальців. Але я сприймаю це з усмішкою й розумію, звідки це береться. Це не заважає мені робити домашнє завдання й займатися на басі, незалежно від того, вважають люди це легким чи складним. Зрештою, кожен інструмент важливий у своєму контексті.
Коли дивишся відео TEMIC, це не виглядає легко.
Ні. Приємно чути.
Продовжуючи тему баса: яка твоя п'ятірка найкращих басистів усіх часів? Знаю, це може бути складно, і їх не треба ранжувати — просто п'ять басистів, які спадають тобі на думку, можливо, ті, хто на тебе вплинув.
Басист, через якого я взявся за бас, насправді не мав нічого спільного з прогом. Це був Флі з RED HOT CHILI PEPPERS. Саме тоді я зрозумів, що бас може бути крутим інструментом, а не просто «бум, бум, бум, бум» — чимось нудним. Після нього був Timmy C із RAGE AGAINST THE MACHINE — саме таку музику я дуже любив у 90-х. Тож ці двоє поза прогом — це ті, хто, я б сказав, на мене вплинув: не на те, як я звучу сьогодні, а на те, що я взяв бас, тоді ще чотириструнний, і навчився на ньому грати.
Після цього, десь у 98-му чи 99-му, я дізнався про прог і почав дедалі більше захоплюватися DREAM THEATER. Тож цілком природно, що Джон Мьюнг — один із тих, хто на мене вплинув, бо саме так я напрацював багато технічних прийомів: навчився швидко рухати пальцями та адаптувати гами в басові аранжування.
Потім, я б сказав, Тоні Левін теж дуже вплинув — не так технікою, як підходом до гри й тим звуком, який він видобуває з баса. А ще один басист, яким я дуже захоплююся, — Дейв Ларю зі STEVE MORSE BAND. Він дуже вплинув на тепінг і слеп, які я досі використовую у своїй грі.
Тож це трохи олдскул. У мене немає особливо свіжих впливів, але я думаю, що ми формуємося на початку кар'єри, а потім просто розвиваємо це. Мене сформували ці п'ять басистів, і вони зробили мене тим, ким я є сьогодні, якщо хочеш знати.
Дякую за твій час, Мігеле. Було дуже приємно бачити тебе в гостях.
Мені теж було приємно, Володимире. Сподіваюся, мені вдалося зацікавити тебе деякими своїми відповідями, і якщо тобі ще щось цікаво, не соромся звертатися.
А всім, хто читає: обов'язково послухайте новий альбом TEMIC, Ceiba, що вже вийшов на Season of Mist. Як я писав у своїй рецензії — може, я повторюся, — якщо ви фанат прогу й вам подобаються пісні та сонграйтинг у прог-металі, а не лише технічність, то цей альбом вам точно сподобається.
Чудова рецензія. Я б сказав так само. Технічна майстерність важлива, але не вона рухає TEMIC, хоча вона й є.
TEMIC в інтернеті: Сайт · Bandcamp · Facebook · Instagram · YouTube
Ceiba вже вийшов на Season of Mist.
Читайте нашу рецензію на Ceiba.
Дякуємо Will Yarbrough із Season of Mist за організацію цього інтерв'ю.
Фото: Mountain Head Media. Обкладинка «Ceiba»: Hicham Hamzi.
Відеоверсія: