Scorpio: Почнімо з коротких представлень вас обох.
Нікіта: Радий повернутися після нашої розмови приблизно пів року тому, якраз перед тим, як ми полетіли до США на наш перший концерт там. Я вокаліст і гітарист гурту та його засновник. Я заснував цей гурт у 2009 році в Німеччині, у своєму рідному місті Вюрцбурзі.
Алан: Я Алан. Граю в гурті на басу, іноді наживо на гітарі. Уперше я працював з гуртом у 2023 році, зіграв на гітарі половину туру, а потім у 2024-му почав грати на басу, зокрема й на альбомі Innern.
Алане, Innern став твоїм першим альбомом з гуртом, хоча наживо ти з ними вже грав. Яким був цей перехід і як це — приєднатися після стількох альбомів і всієї цієї історії?
Алан: Грати на альбомі було дуже цікаво. Той запис узагалі став першим студійним записом у моєму житті, і до того ж я грав на зовсім новому для себе інструменті, на басу. Я вивчив бас саме заради цього альбому і щоб грати в гурті. Тож перехід з гітари на бас був дуже цікавим, як і сам захопливий процес запису.
Приєднатися до гурту — це точно одна з найкращих подій за все моє життя. Кажу це відверто і прямо, бо цей гурт мій улюблений. Я фанат цього гурту значно довше, ніж сам займаюся музикою. Тож це те, чого я ніколи не забуду, і постійне нагадування про привілей, який я маю. Це найкращий досвід у житті.
Лейбл Season of Mist називає автором ідеї інструментальної версії Innern саме тебе, Алане. Це так, і як ця ідея народилася?
Алан: Так. Нікіта писав пісні й регулярно надсилав їх нам, просив відгуків. І є одна пісня, «Xibalba», друга на альбомі. Вона з’явилася однією з перших, дуже рано, в інструментальному вигляді, але текст отримала останньою. Тож я провів з нею багато часу. Слухав її регулярно, уже встиг вибудувати з нею зв’язок і мав власні асоціації.
Тож коли Нікіта сказав, що написав текст, записав його і надіслав нам ту версію, я, звісно, дуже чекав, щоб почути пісню в новому світлі, в іншій версії. Але щойно почав слухати, усе виявилося настільки іншим, увесь досвід настільки іншим, що спершу я навіть трохи розчарувався. Тепер пісня з вокалом моя улюблена на альбомі. Люблю і текст, і спів, і все інше. Але через ті асоціації, через зв’язок, який у мене вже був із піснею, і через нашу спільну історію, так би мовити, мене трохи зачепило, що тепер вона звучить зовсім інакше.
Тож я сказав хлопцям: «Слухайте, гадаю, цю пісню треба випустити і в інструментальній версії. Якщо не заради фанатів, то хоча б заради мене, бо вона звучить зовсім інакше». Як на мене, пісня дуже насичена, дуже багатошарова. Синтезатори, усі ці саундскейпи, у неї власний всесвіт і космос. Тож інструментальна версія, гадаю, багатьом полегшить сприйняття всіх нюансів і деталей, які там є. З вокалом зверху це складніше. Я люблю обидві версії, але дуже радий, що виходить й інструментальна.
Інструментальне видання Innern, що вийшло на Season of Mist
Нікіто, яка була твоя перша реакція, коли ти почув, що Алан навіть трохи розчарувався у версії «Xibalba» з вокалом?
Нікіта: Не пригадую, щоб він настільки прямо казав мені чи нам, що справді розчарований. Гадаю, ти й не був, Алане. Але я цілком розумію це відчуття. З продюсерського боку завжди існує магія демо: ти робиш демо пісні, потім ідеш у студію, пишеш фінальну версію, і магії вже немає. Чогось бракує, і це іноді розчаровує.
Можливо, в Алана було приблизно те саме. Він так звик до інструментальної версії, що раптом з’явився вокал і зробив пісню не гіршою, а іншою, причому настільки, що знадобився час, аби оцінити її заново, бо вона стала новою. Я це добре розумію, бо зі мною таке буває, а в минулому траплялося дуже часто: я приходив у студію з демо чи препродакшеном пісні, ми писали фінальну версію, і в ній уже не було тієї іскри. Але до цього треба звикнути і як музикантові, і як продюсерові, і як творчій людині. Мабуть, у всьому, що робиш творчо, іноді важко зберегти первісну іскру того, що створюєш. І це теж виклик.
Але з інструментальним альбомом, як сказав Алан, ми отримали нагоду показати пісні в їхній первісній інструментальній формі: і людям, і самим собі. Бо коли я взявся за новий мікс, я усвідомив і по-справжньому оцінив усі дрібні деталі, які є в музиці. Вони є завжди, і на вокальному альбомі теж, але там вони поховані під вокалом. Вокал задає певний орієнтир і фокус. У музиці з вокалом він завжди у фокусі, а решта трохи відходить, трохи ховається. Така вже природа музики з вокалом.
Цей інструментальний альбом дав нам змогу показати людям нашу музику в найчистішій формі. І ми дуже захоплені цим експериментом. Небагато гуртів таке робили, особливо в блек-металі. Тож побачимо, як усе вийде і як людям зайде. Нам самим уже подобається.
Знаю, ви нічого не перезаписували, але змінили мікс. Що саме змінилося? Щось додавали?
Нікіта: Є один цілком новий елемент, який я додав у пісню «Fragment». Це така собі ручка фільтра синтезатора, яку я провів через увесь той уривок, де звучить довгий крик, і ніби зімітував його синтезаторним шумом, чи принаймні спробував. Оце люди почують уперше.
Але крім цього додано небагато нового. Радше я обирав два-три головні елементи в кожній пісні: особливий синтезатор чи текстуру, якийсь звуковий ефект або щось у гітарах, і намагався підкреслити цей важливий елемент, зробити його присутнішим у пісні. Ще я, наприклад, додав нове налаштування еквалайзера для басу й томів, бо бас теж був трохи похований у міксі під усім, що відбувається. Але з вимкненим вокалом бас, гадаю, виграє від більшої присутності, більшої атаки у звукодобуванні, і його чути краще. Те саме зі збивками на томах, які грає Тобіас. Він чудовий барабанщик і продумує кожен удар, тож чому б не дати цьому більше простору в новому інструментальному міксі? Такий був підхід. Тож люди знайдуть щось нове тут і там. Я в цьому впевнений.
Алане, яка була твоя реакція, коли ти почув новий мікс?
Алан: Та пісня... Я саме збирався трохи заінтригувати. Не хотів казати, яка саме. Хотів, щоб ти послухав увесь альбом. Але так, «Fragment», нова версія, приємно мене шокувала. Звучить доволі інакше.
Є ще один аспект слухання альбому, який ти чув безліч разів із вокалом. Там багато уривків, багато частин. Тепер, коли вокалу немає, мозок так до нього звик, що ти галюцинуєш частину слів і речень. Здається, що він пропустив момент, а прислухаєшся, і вокалу там немає. Ти просто його уявляєш. Як на мене, це дуже цікаво.
Я й сам трохи побоювався, що це буде просто той самий альбом, але в урізаній версії, менший, з меншою частиною того, що ми вклали в оригінал. Але послухавши, я зрозумів, що це новий досвід. Є дні, коли хочеться слухати оригінальну версію, і є дні, коли хочеться інструментальну. Вона має власну цінність, і я цим дуже задоволений.
Чи плануєте ви грати якісь із цих інструментальних версій наживо? За місяць ви вирушаєте в тур.
Нікіта: Ні, про це ми навіть не думали. Здається, ми це й не обговорювали, але сенсу в цьому немає. Грати інструментальну пісню просто заради того, щоб не співати, на концерті сенсу не має. Це радше для особистого прослуховування, не для сцени.
DER WEG EINER FREIHEIT. Фото: Mario Schmitt
Продовжмо з того, де ми зупинилися минулого разу. Ми говорили про вашу поїздку до США, і тоді дещо ще було непевним. На щастя, усе вийшло, ваш перший концерт на Maryland Deathfest. Які враження?
Нікіта: Якщо коротко, це було просто неймовірно. Один із найкращих концертів у моєму житті, і, гадаю, у гурті з цим погодилися всі. Це була інакша енергія, якої я давно не відчував після концерту. І на сцені теж. Люди виходили за межі себе не так, як на концертах, до яких ми звикли в Європі чи Німеччині. У кожній країні це по-своєму, чи, можливо, це культурна річ: люди єднаються з музикою і проявляють себе по-різному, куди б ти не приїхав. І побачити це нарешті наживо у США, побачити, як ті люди реагують на нашу музику, було справді круто, і я дуже ціную той момент.
Усі зусилля, через які нам довелося пройти, як-от оформлення віз, оплата всього наперед, невелика тривога через перетин кордону чи можливу відмову з будь-якої причини... Чуєш різні страшні історії. Усі ці зусилля й тривога розвіялися, коли ми зіграли концерт. Ми дуже вдячні за цю нагоду, це було суцільне задоволення.
Алан: Це було неймовірно. Здається, я досі осмислюю той досвід. Я дуже хвилювався, що, оскільки я іранець, нам можуть відмовити у в’їзді через моє місто народження, хоча тепер у мене є німецьке громадянство. Я думав: «Боже, а якщо саме через це моїм побратимам по гурту не дозволять цього зробити?» Тож тривоги було багато. Але коли все вдалося, коли ми побачили, що в аеропортах усе пройшло гладко, була чиста радість.
Це була мрія, яку я мав завжди. Я й не думав, що колись зіграю у США, а тут просто поїхати туди, побути там. І ще, як особистий момент: у мене є двоюрідний брат, який живе у США, відколи я народився, тож я ніколи не мав нагоди зустріти його особисто. І зустрів. У тридцять ти вперше в житті бачиш власного родича. Тож стільки різних причин і аспектів зробили цей досвід таким особливим для мене, і я дуже вдячний за це, і щасливий, що мені це вдалося.
Ви прилетіли лише на свій концерт чи змогли залишитися на кілька днів на фестивалі? Які гурти запам’яталися і кого ви відкрили для себе?
Нікіта: Ми залишалися на три ночі. Приїхали за день до виступу. Фестивальні дні завжди досить напружені й метушливі. Треба подбати про купу різних речей. Потім граєш концерт, і зазвичай тебе одразу везуть назад у готель. Але перш ніж повернутися в готель, ми встигли побачити ORANSSI PAZUZU, для мене вперше. Вони були в турі США і грали одразу після нашого сету. Зійти зі сцени після чудового сету, спуститися, все спакувати, а потім ще пів години дивитися на цей гурт — це було дуже круто. Мушу підкреслити, що я їхній великий фанат, і для мене це був головний музичний момент.
Дорога з Європи, з пересадкою в Ісландії, а далі до Балтимора, з джетлагом і всім іншим, теж, звісно, виснажлива. Тож після дня концерту ми, по суті, влаштували вихідний, просто в готелі чи поруч, щоб виспатися. А наступного дня пішли в Національний акваріум, з купою риб і всього, і це було круто. З фестивальною музикою це ніяк не пов’язано, але класний досвід: опинитися в геть іншому місці, ніж те, до якого звик, і просто зайти в такий акваріум. Це був класний вихідний.
Алане, а ти?
Алан: Для мене це теж ORANSSI PAZUZU. Я запросив свого двоюрідного брата і побачив його вперше за кілька хвилин до концерту, потім готувався, зіграв, і за планом мав поїхати з ним до нього додому, у Роквілл, познайомитися з його чудовою сім’єю і провести з ними два дні. Але після концерту я спитав, чи можна подивитися пісню-дві ORANSSI PAZUZU, а потім мені було важко піти, бо це було так чарівно й гіпнотично. Особливо їхній гітарист: його сценічна присутність і гра мене надихнули. А потім я поїхав із братом і, здається, повернувся в останній день, і ми полетіли назад через Ісландію до Німеччини. Тож інших гуртів на фестивалі я не бачив, але час провів чудово. Побував, наприклад, у Вашингтоні.
Нікіто, ти згадав про відмінності в публіці між континентами. Можеш описати, що саме характерне для США? Може, певний голод за європейськими гуртами, бо їх тут буває небагато, а в Європі ціле літо триває фестивальний сезон.
Нікіта: Так, можна й так сказати. Хочу лише дещо додати щодо твого попереднього питання, бо бачу твою футболку з гуртом 1914. Вони теж грали, здається, наступного дня на Maryland Deathfest. Ми познайомилися за сніданком, трохи поспілкувалися, і це ще один гурт, який я бачив наступного дня.
Щодо самого питання: коли в країні, на континенті чи на ринку є дефіцит, це відображається в енергії.
Алан: У сприйнятливості.
Нікіта: У сприйнятливості, у реакціях людей, так. І ти маєш рацію. У тому, що я зараз кажу, немає оцінки, але оскільки в Європі, особливо в Німеччині, є всі ці величезні фестивалі й величезна метал-сцена, здається, це другий чи третій за розміром метал-ринок, це так само відображається і в реакціях людей. І я кажу це не в поганому сенсі, звісно. Якщо ми граємо концерт у Німеччині, люди зазвичай стоять і насолоджуються музикою всіма почуттями, можливо, із заплющеними очима, для себе. І це цілком нормально. Я б робив так само. Але, можливо, причина ще й у тому, що вони вже бачили улюблені гурти разів десять, тож можуть просто насолоджуватися музикою.
Це не означає, що публіка у США не насолоджувалася, просто вона показувала це інакше. Вони були такі енергійні. Дехто приніс молоток, надувний молоток, і там був мошпіт, і він гамселив ним інших фанатів, поки ми грали бласт-біти й кричали. Цього я ніколи не забуду: мошпіт, вони шаленіють, і цей хлопець із молотком. Це справді круто. Такого я ще не бачив, і це показало іншу енергію.
Можливо, річ у тому, що побачити такий гурт, як ми, чи 1914, чи будь-який європейський гурт для них не є щоденною річчю, бо нам дуже важко туди дістатися, чесно кажучи. Це багато грошей, багато попереднього планування, багато вільного часу, багато енергії, яку треба вкласти ще до приїзду. Так само і з країнами Латинської Америки. Латинська Америка славиться реакцією фанатів. Ми там не були, але скрізь чуєш, що кожен гурт, який там грає, повертається і каже: «Ого, якого біса там коїться? Що з тими людьми?» Але насправді вони просто насолоджуються самою миттю, бо не знають, чи гурт повернеться років за десять.
То Латинська, Південна Америка ваш наступний запланований напрямок?
Нікіта: Так, безумовно. Це в списку. Нам як гурту доводиться трохи розставляти пріоритети: що ми хочемо і що можемо, бо для нас це не повна зайнятість. У кожного своє особисте життя, робота і таке інше. І важливо, щоб кожен мав свободу будувати своє особисте життя так, як хоче. Це означає, що ми трохи обмежені в часі, а отже, мусимо обирати, що можемо зробити щороку. Але повноцінний тур США і повноцінний тур Латинською, Південною Америкою дуже високо в списку. І щороку ми знову намагаємося це влаштувати, знайти нові контакти, надійні контакти, які нас туди довезуть і з якими це матиме сенс для гурту. Ми ще не дійшли, але рухаємося у правильному напрямку, і рано чи пізно це станеться. Я впевнений.
DER WEG EINER FREIHEIT, 2025. Фото: Mario Schmitt
Тепер, коли ви зіграли перший концерт у США, чи легше буде організувати американський тур, може, наступного року?
Нікіта: Сподіваємося, що так. Сподіваємося, що більше людей з індустрії тепер мають нас на радарі. Нещодавно ми отримали пропозицію з Канади, і це вперше, коли ми отримали щось подібне. Можливо, це результат виступу на Maryland Deathfest. Просто сподіваємося, що цим виступом дотягнемося до нових людей і все вийде.
Багато гуртів саме цього року мають проблеми з візами до США. Я щойно бачив тут DIMMU BORGIR, але вони мали грати разом з HYPOCRISY, а HYPOCRISY не отримали віз вчасно і не приїхали. Тепер ELVENKING оголосили, що теж не приїдуть, бо не отримали документів вчасно. Ви свої візи отримали. Є поради для гуртів?
Нікіта: Це дуже складно. Я пройшов увесь процес від початку до кінця, зібрав усю інформацію. Насамперед треба знайти надійні джерела інформації. Гадаю, одне з найважливіших полягає в тому, щоб працювати з візовим агентом, який має ім’я, або з агенцією, яка має ім’я в тамтешній музичній індустрії, яка точно знає, які документи потрібні, і може перевірити, чи доводять вони, що ваш гурт є новим суперуспішним гуртом у США. Саме це хочуть бачити офіцери.
Ви маєте надати всі ці матеріали, агенція робить свою частину у США, а ви робите свою там, де живете, ми в Німеччині: подаєтеся на співбесіди, дотримуєтеся всіх дедлайнів. І хоча у вас може бути рік на все це, наприкінці може стати дуже, дуже тісно, якщо не робити все якнайшвидше. Тож, гадаю, найважливіші тут надійні контакти і швидкість. А ще наприкінці подача на пришвидшений розгляд, коли відповідь від Посольства США надходить протягом десяти днів, якщо доплатити. Тепер, пройшовши це, я б радив саме так, бо тоді є гарантія, що принаймні встигнете податися на співбесіди в Німеччині. Це величезний і дуже складний процес. Я зараз описав лише поверхню. Просто зробіть усе абсолютно бездоганно, і тоді вам може пощастити.
На вашому каналі YouTube є плейтру-відео і вокальні відео одним дублем, а ще у вас можна купити табулатури до всієї вашої музики. Наскільки важливо мати цей додатковий контент і додаткові способи зв’язку з фанатами, окрім того, щоб просто випускати музику й грати концерти?
Нікіта: Сьогодні гурт, простіше кажучи, не може жити лише з музики. Так уже є. І доводиться постійно шукати нові способи зв’язку з людьми. Наш гурт передусім зосереджений на якісній музиці, як ми її розуміємо. А якісна музика означає й те, щоб показувати людям, як вона побудована і як працює. І найкращий спосіб це показати: дати табулатури, щоб люди бачили, як грають гітари, як бас лягає під гітарами, як працює гармонічна структура.
Саме це й було головною причиною, чому ми хотіли дати табулатури. З одного боку, це новий вид доходу для гурту, невеликий, але все ж. А з іншого, це взаємодія з людьми, які самі грають на інструментах: показати їм, як це робимо ми. І це дає нам нові ідеї, наприклад, як підходити до нових пісень чи яка частина людям подобається. Це просто новий спосіб взаємодії, і це класно.
Innern уже рік, і ви щойно випустили інструментальну версію. Чи буде наступний, сьомий альбом? Може, на ньому буде й «Finisterre IV».
Нікіта: Таке цілком можливо. І майже напевно новий альбом буде. Коли, сказати не можу. Написання пісень ще не почалося, але ми вже плануємо, і я хочу взятися за нове до кінця цього року. Тож, може, препродакшен буде готовий десь наступного року, щоб потім відрепетирувати і піти в студію.
Це довгий процес. Для такого гурту, як наш, це завжди не кілька місяців, а радше два-три роки. Ще й треба підготуватися так, щоб вийти на фінальний запис, точно знаючи про пісні все. Ми знаємо кожну збивку, кожну ноту, розуміємо, що якась частина може потребувати іншого штриху чи чогось такого. Тож усе треба дуже добре відрепетирувати до фінального запису. А коли він готовий, минає ще пів року, поки все дійде до заводів і буде узгоджено з лейблом.
Не чекайте нової музики. Хоча, можливо, наступного року буде нова версія вже наявних пісень. Можу тут це трохи анонсувати. Але оригінальних нових пісень, гадаю, не раніше 28-го. Тож потрібне трохи терпіння.
Алане, а в тебе є музичні ідеї? Ділишся ними з Нікітою? Наскільки він до цього відкритий? Ми колись говорили з Нікітою, що він може бути контрол-фріком, так би мовити.
Алан: Не знаю, як було раніше, але можу сказати, що Нікіта досить відкритий, навіть дивовижно відкритий. Враховуючи, наскільки він хороший у тому, що робить, можна подумати, що будь-яка зміна лише погіршить результат. Але він відкритий до ідей. У мене небагато досвіду в написанні пісень. І пам’ятаю, що для Innern я несміливо запропонував аутро для останньої пісні альбому, «Forlorn». І я боровся сам із собою: «Хто я такий, щоб щось пропонувати великому маестро Нікіті?» Але запропонував, і він це прийняв, і воно потрапило на альбом. Для мене це було божевілля.
Тож він досить відкритий, але він ще й надзвичайно хороший. Не думаю, що йому потрібна наша допомога в написанні пісень чи щось таке. Хіба що відгук. Відгук завжди корисний, але він усе може зробити сам. Та, звісно, якщо мене знову щось надихне, якщо буде ще одна дурнувата, божевільна ідея, я обов’язково принесу її йому, бо знаю, що він справді над нею подумає і дослухається. І це дуже надихає.
Нікіта: І найкращий приклад того, що це працює, це пісня «Forlorn». Алан не лише додав своє аутро, а й уся вона зроблена у співпраці з нашим гітаристом Ніко, і це було новим. Гадаю, це одна з найпопулярніших пісень альбому, хоча вона остання, а останні пісні завжди страждають від браку уваги слухачів. Вони завжди відсіюються. Але з «Forlorn», попри все, вийшло навпаки: вона стала однією з найпопулярніших на новому альбомі. І це показало нам, що така співпраця працює. Можливо, не для кожної пісні наступного альбому, але, може, знову одна-дві пісні, де ми спробуємо колаборацію. Це може підняти звучання гурту в нових напрямках, а це завжди добре.
DER WEG EINER FREIHEIT у студії. Фото: Mario Schmitt
Кілька завершальних думок. Через рік після Innern, з інструментальною версією і дорогою попереду, де сьогодні DER WEG EINER FREIHEIT?
Нікіта: Ще й після цьогорічних фестивалів, особливо після Summer Breeze з великою трансляцією і чудовим слотом, який ми зіграли, гадаю, гурт зараз на піковому рівні за всю свою історію. Але це не означає, що можна розслабитися і не рухатися далі, бо, гадаю, ідеться завжди про шлях, а не про мету, якої досягаєш. Мати цілі й досягати їх важливо, але досягнення цілей завжди має давати змогу рухатися далі й вирушати в новий шлях, яким, звісно, завжди є новий альбом. Але в нас наступного року, як я вже казав, буде такий собі, назвімо це спеціальний реліз, над яким ми працюємо. І до наступного альбому ведуть маленькі кроки. Це триває і триває. Гадаю, це й є темою гурту. Зупинки немає.
Алан: Для мене це теж справді захопливий час. На найближчому концерті ми граємо в Кельні, де я живу, і це буде мій перший домашній концерт, так би мовити. Багато друзів і рідних прийдуть на нього. Дуже цього чекаю.
Крім того, для мене важливо й те, що тепер, коли ми граємо ці концерти і моя залученість у гурт зросла, треба впорядкувати все інше в особистому житті так, щоб воно цю залученість підтримувало. Щоб я міг грати кожен концерт, щоб мав час, щоб не треба було просити у начальника відпустку заради концертів. Це зараз великий пріоритет, оця перебудова. У ній багато різних аспектів, і саме тому особисто для мене це дуже цікавий час.
DER WEG EINER FREIHEIT грали концерт у церкві в Бохумі. А хотіли б зіграти в Кельнському соборі?
Алан: Ого. Уяви тільки. Я б залюбки. Звісно. І ми помітили, що наша публіка дуже цінує такі особливі локації й майданчики. Тож це просто думка. Вона в нас у головах, і ми до цього відкриті. Я сам ходив на багато концертів, тож маю цей фанатський погляд. Він досі активний. І якби якийсь гурт зіграв у соборі тут, у Кельні, я б точно пішов. Тож ми б залюбки. Якщо маєш контакти, дай нам знати.
Якщо хтось пов’язаний із собором у Кельні, зв’яжіться з DER WEG EINER FREIHEIT. Дуже дякую вам за час сьогодні. Знаю, ви видали кілька секретів: про спеціальний реліз наступного року, а ще що ви насправді граєте не всі шістнадцяті.
Нікіта: Велика таємниця. Нікому не кажіть.
Innern (Instrumental Edition) вже вийшов на Season of Mist.
DER WEG EINER FREIHEIT гастролюють Європою з 16 до 31 жовтня 2026 року разом із CONJURER і BRNJSMIN. Квитки на derwegeinerfreiheit.de/live.
Стежте за DER WEG EINER FREIHEIT:
Official Website: https://derwegeinerfreiheit.de/
Bandcamp: https://derwegeinerfreiheit.bandcamp.com/
YouTube: http://www.youtube.com/derwegeinerfreiheit
Instagram: http://instagram.com/derwegeinerfreiheit
Facebook: http://www.facebook.com/derwegeinerfreiheit
Spotify: https://open.spotify.com/artist/7e823b0KQoVtLG86Ui5xGD
Apple Music: https://music.apple.com/artist/der-weg-einer-freiheit/363526020
Deezer: https://www.deezer.com/artist/1386896
Tidal: https://tidal.com/browse/artist/4479035
Дякуємо Will Yarbrough із Season of Mist за організацію цього інтерв’ю.