Scorpio: Сьогоднішнє інтерв'ю трохи незвичне. Воно не з музикантами, а з людьми, які стоять за метал-фандрейзером Slava Ukraine у Шотландії. Будь ласка, представтеся.
Аліна: Привіт, я Аліна. Ми з Джо започаткували цей фандрейзер у 2022 році.
Джо: Привіт, я Джо. Я тут шотландець. Я започаткував фандрейзер разом з Аліною у 2022-му, і відтоді ми постійно робимо концерти.
Аліна: А тепер ще й ярмарки.
Джо, ти шотландець, не українець. Що спонукало тебе підтримати Україну і почати ці заходи?
Джо: Я менеджер SAOR, і у 2019-му ми грали в Харкові. По суті, тоді я й закохався в цю країну. Я й до того завжди любив українські метал-гурти — DRUDKH, NOKTURNAL MORTUM, 1914 — усі ці гурти ще з тих часів, коли мені було трохи за двадцять. Тож коли SAOR грали на Metal East, промоутер, Дмитро, особисто запросив мене приїхати, і для мене це була честь, бо їхати мені, власне, не було потреби. Він такий: «Ми будемо раді, якщо ти приїдеш», а я: «Круто, приїду». Мені дуже сподобалося. Я навіть там із кимось познайомився, і ми почали зустрічатися.
А потім, у 2022-му, коли росія почала повномасштабне вторгнення, я захотів щось зробити, щоб збирати гроші для України. Ця країна була для мене особливою — через музику, яку я люблю, і тому, що я тоді зустрічався з кимось з України. І я згадав: «Є ж класна гітаристка, яка живе в Единбурзі, і я впевнений, що вона українка. Спробую знайти її в соцмережах — може, зробимо разом кілька концертів». У мене чималий досвід організації концертів у Глазго — років п'ятнадцять — гурти в турах і все таке, — тож я подумав: а чому б і ні? Було б круто.
Аліно, не питатиму про твій зв'язок з Україною, бо ти з Харкова. Але що привело тебе до Шотландії?
Аліна: Так, я з Харкова, але виїхала з мамою — спершу вона переїхала до Італії. Саме там я полюбила метал. В іншому місті був метал-клуб, куди я постійно їздила, і я почала грати на гітарі й робити власні гурти. А потім музична сцена і університет, куди я вступила, привели мене сюди, в Единбург, — на музичний курс Napier University. Я просто полюбила Единбург і тутешню метал-сцену, а потім знайшла друзів і все інше.
Slava Ukraine робить тільки метал-концерти чи бувають і інші заходи?
Аліна: Спершу це мало бути одноразово. Я думала, що це на кілька тижнів, потім — на кілька місяців, потім — на рік. Боже, яка божевільна думка. Я така: «Ми цього не переживемо». Тепер минає майже п'ять років, тож ми шукаємо інші способи збирати гроші — з ідеями від нас самих і від української громади тут, у співпраці з іншими організаціями. Здебільшого зараз ми робимо ярмарки з мерчем. За ці роки ми назбирали його дуже багато, а щойно ще й привезли зі Львова. 50% наших коштів — це мерч, тож чому б не возити його й деінде? Концерти — це величезна робота, тож ми робимо і те, і те.
Скільки заходів ви вже провели?
Аліна: Близько десяти.
Джо: Ми намагаємося робити хоча б один на рік, десь у лютому, — передусім щоб нагадати людям, що відбувається. Останні кілька років про це менше пишуть у новинах, і люди трохи втратили інтерес. Щоразу метал-спільнота приходить і підтримує нас, і всім подобається наш мерч, бо він дуже унікальний: наші власні футболки, речі ручної роботи з України, яких тут не знайдеш, мед, цукерки і...
Аліна: Це новинка. Подивимося, чи спрацює.
Джо: Одна моя подруга в Києві робила чарки з гільз — здається, вони були з Бахмута. На одному з наших концертів їх розкупили всі до одної. Тож ми зрозуміли: такі нішеві речі людям і подобаються.
Здебільшого ми робили метал-концерти, але треба трохи розширюватися. Наприклад, Аліна брала участь у продажі випічки, і ми зібрали чимало просто на випічці. У суботу ми їдемо до Лондона, де грають NOAPOLOGY з Києва, — поставимо там стенд. А ще по суботах ми ходимо на демонстрації в Единбурзі. Але від металу ми далеко не відходимо, бо це те, що ми знаємо: Аліна грала в метал-гуртах, а я організував купу концертів. Спочатку я мав робити концерти WHITE WARD і 1914, які скасували, але ми завжди хотіли до цього повернутися. І от нарешті ми робимо 1914 у Глазго.
Аліна: І бачу, у тебе й футболка в тему.
Так, я у футболці 1914, і це не випадково. Коли ми цього року перезапустили сайт і запустили YouTube-канал, першим інтерв'ю були 1914, а другим — Енді Маршалл із SAOR, менеджером якого є Джо. Тож зв'язок тут неабиякий. Ви вперше привозите 1914 до Шотландії, і для гурту цей тур — перший у Британії. Як так сталося? І ви щойно познайомилися з Дмитром, їхнім вокалістом, в Україні.
Джо: Я почну, а Аліна закінчить. Я мав робити концерт 1914 ще давно — у 2023-му, здається?
Аліна: Так. І я мала тоді грати на розігріві. Я була така: «Боже мій!» — дуже хвилююче. Але концерт скасували.
Джо: На жаль. Але ми підтримували зв'язок із гуртом і агенцією. А потім дізналися, що вони, можливо, їдуть до Британії — намагаються дебютувати тут, бо минулого разу все скасували. Тож ми написали їхній агенції й почали говорити, а коли зустріли Дмитра у Львові, справа пішла жвавіше.
Аліна: Особиста зустріч завжди краща за всі ці ланцюжки листів — їхні агенти в Napalm, звісно, отримують купу листів. Було чудово познайомитися з Дмитром, і він, здається, дуже чекає приїзду до Шотландії. Він любить віскі, тож наш райдер має бути гідним його очікувань і знань.
Я чув, що він не великий фанат пива, тож, мабуть, Tennent's — і навіть щось краще, як-от Vault City, — відпадає.
Джо: Ні-ні. Ми візьмемо йому дуже добрий віскі. Йому точно сподобається.
Аліна: Останнім часом ми з Джо куштуємо віскі, бо щойно повернулися з України — я їздила до родини на сході, — тож ми вибрали кілька добрих віскі. Сподіваюся, Дмитро оцінить.
Джо: А ще ми можемо показати йому Глазго...
Аліна: Единбург.
Джо: ...Единбург. Можемо взяти йому хаґіс на вечерю.
Аліна: Смажений Mars.
Джо: О, так, Mars у фритюрі.
І Irn-Bru, щоб запити.
Аліна: Я якраз хотіла це сказати!
Ви стоїте ще за якимись концертами у Британії чи тільки за тим, що в Глазго?
Аліна: Ми співорганізовуємо концерти в Плімуті та Лідсі. Ми домовилися з організаторами, отримуємо частку від продажу квитків і, сподіваюся, зможемо ще й продати там мерч.
Джо: Завдяки роботі із SAOR у мене багато контактів на британській метал-сцені — промоутери, майданчики і так далі. Тож я написав їм, і вдалося додати два концерти. Оскільки ми робимо це суто на підтримку України, це допоможе нам спрямувати трохи коштів на наш фандрейзер і, сподіваюся, продати мерч. А з концерту в Глазго, по суті, увесь прибуток іде в Україну. Чи надішлемо ми ці гроші людям, яких знаємо, чи Дмитрові та його хлопцям — хай там як, ми збираємо для України.
Як ви зазвичай обираєте, куди йдуть кошти? Це справи, де ви особисто знаєте людей?
Аліна: Здебільшого так. Є On Guard UA в Україні. Ще є Ukrainian Victory Campaign тут — ми знаємо їх особисто і ходимо з ними на демонстрації, а під час демонстрацій теж збираємо кошти: продаємо випічку й привертаємо увагу. Тож ми знаємо цих людей і бачимо всі звіти. А ще Musicians Defend Ukraine. Ми намагаємося обирати невеликі збори, які знаємо, які пов'язані з нами і які легко звітують.
Джо: Щоразу, коли DRUDKH роблять мерч — по суті, усе, що продає Роман, — гроші йдуть в On Guard UA, а вони вже їх розподіляють. Вони завжди надсилають фото і звіти, тож ми знаємо, куди пішли кошти. Людям це важливо, бо саме вони купують мерч і квитки. До того ж On Guard UA — частина української метал-сцени, тож це логічно.
Як сказала Аліна, ми також збираємо кошти з Ukrainian Victory Campaign в Единбурзі, з якими ходимо на демонстрації. Хлопець, який це веде, Мар'ян, має свої контакти. Він надсилає людям Starlink'и, а якщо хтось жене в Україну машину для фронту, ми передаємо з ним речі, які вже купили, щоб віддати хлопцям, яким вони потрібні.
Аліна: Ще є Edinburgh Spiders, які плетуть тут маскувальні сітки для України, — з ними я теж трохи збирала кошти. Це чудово — об'єднуватися й допомагати одне одному в усьому цьому. На наш останній продаж випічки я пекла разом зі Spiders — домашнє, від українських жінок тут, — і вони теж принесли торти на наш захід. На наших концертах ми робимо всяке: випічка, цукерки, а на наступному буде ще й збройний бій у справжніх сталевих обладунках — від людей, з якими ми познайомилися на демонстраціях. Їхні обладунки зроблені в Україні. Я мало знала про світ збройних боїв, але мені сказали, що найкраща сталь — з України. Ось так: Україна пов'язана з багатьма людьми найрізноманітнішими способами.
Таке ми робимо ще з першого заходу. Я тоді сказала: «А чому б не зробити лотерею? Чому б не запросити LED-спінерів?» І, здається, Джо був трохи такий: «Що?»
Джо: Я не був певен, що LED-спінінг сподобається металістам, але це гарна зміна темпу, і всім дуже сподобалося. А лотерея — фантастична ідея: гурти дають нам мерч, ми привозимо речі з України, і люди завжди жертвують трохи більше, ніж ми просимо за квиток.
Джо, ти згадав, що ви будете на концерті NOAPOLOGY в Лондоні. Що розширює вашу географію за межі Шотландії?
Ми вирішили, що хочемо трохи розширитися. Аліна їздила на фестивалі в Шотландії, а ще в Естонії.
Аліна: Цього року ми почали розвивати ідею ярмаркових стендів і написали Wildfire Festival. Це був експеримент, і вийшло чудово. На наші власні концерти приходять люди, які вже знають, про що вечір. Я не знала, як це спрацює на фестивалі, де люди просто відпочивають, але вийшло дуже добре. Метал-сцена дуже підтримує — просто іноді людям ніхто не нагадує, що відбувається, або вони не знають, як допомогти. А ще з нами була дуже добра подруга, Елена, яка робила тату хною й аквагрим. Як бачиш, ми стаємо такою собі івент-командою, не тільки про музику.
Потім я поїхала в Естонію працювати з Леопольдом із Metal for Ukraine. Він збирає кошти на купі фестивалів по всій Європі — на півночі, на сході, у Німеччині, багато в Польщі, у Литві. Я допомагала йому в Естонії і спробую допомогти й наступного року. Було чудово повчитися в нього, як він виживає на фестивалях з усім цим мерчем, усією відповідальністю й усіма волонтерами. Тож ми розширюємося, наскільки можемо, щоб допомагати, наскільки можемо, бо загалом підтримка, здається, стрімко падає.
Ще ми намагаємося показати трохи української культури — іноді я вішаю на стіни вірші українських поетів. І в нас чудова команда волонтерів: шотландці, українці, іспанці. На останньому заході подруга з Казахстану й України вперше прийшла допомогти з мерчем. Наприкінці вечора вона сказала: «Вау, це дивовижно, скільки людей різного походження тут зібралося». Взагалі вона не слухає метал, а її мама переживала через мош-піт, але їй дуже сподобалося.
Як шотландська метал-сцена — гурти — реагувала на ці заходи з роками? Я бачив, що деякі гурти репостять ваші сторіз з Instagram, які взагалі не про музику, а про події в Україні.
Аліна: Чесно, гурти підтримують так само, як і публіка. Вони робили мерч на українську тематику, віддають мерч на лотерею, жертвують загалом — навіть інші промоутери, як-от наш дуже добрий друг Дункан із Red Crust Promotions. На нашому останньому заході в липні ALTERNATE FUTURE зробили синьо-жовтий дизайн своїх футболок, і це вже не вперше. А на наш наступний захід у листопаді два гурти з лайнапу самі попросилися зіграти. Це величезна честь. Тому ми й продовжуємо. Якби публіка так не підтримувала, може, ми б колись і зупинилися. Але нас рухають люди.
Джо: Я б сказав, що ми, мабуть, єдині у Британії, хто досі регулярно робить метал-концерти для України. Між 2022-м і, може, кінцем 2023-го благодійні концерти були регулярно по всій Британії. Потім це почало згасати, і мені здається, що тільки ми продовжуємо, тримаємо тему в центрі уваги й активно привозимо українські гурти — не просто тому, що ми промоутери, а щоб познайомити британську публіку з цими гуртами й нагадати людям, наскільки важливо допомагати Україні. Я цим досить пишаюся, бо ми представляємо Шотландію і водночас підтримуємо Україну.
Тепер гурти самі просяться зіграти, і це добре, бо зазвичай ми шукали таланти самі. В одному з гуртів є учасники з Литви, тож тут гарний зв'язок — вони розуміють, що таке жити під російською владою. І лайнап у нас справді класний: у листопаді грають CNOC AN TURSA. Це шотландський фолк-метал-гурт, учасники якого колись грали в SAOR, і це їхнє повернення в Глазго після туру Британією цього року, тож ми з нетерпінням чекаємо, щоб відсвяткувати це на нашому українському фандрейзері.
Чому Шотландії і загалом Британії важливо підтримувати Україну?
Аліна: Думаю, люди бачать себе в цінностях України — демократії, незалежності, боротьбі з тиранією. І не тільки на метал-сцені: коли плетемо маскувальні сітки чи на демонстраціях, я бачу багато шотландців, навіть американців, і мене це завжди вражає. Я навіть кажу своїй родині: «Люди тут вивчають українську». Може, Джо розповість більше, чому так, але для мене це, чесно, велика честь — це дуже зворушливо. І люди в Англії теж. Я відчуваю, що між нами точно є зв'язок: любов до металу і любов до власної нації та культури.
Джо: Саме так — культура, боротьба з тиранією, незалежність. Може, я трохи інший, бо мене завжди цікавив український метал і Україна загалом. Але коли ми були у Львові, люди там просто схиблені на Шотландії. Ми зустріли хлопця, який говорив зі мною з шотландським акцентом. Я такий: «Ти що, з мене знущаєшся?» Але він просто обожнює Шотландію. Не думаю, що з Англією є така любов.
І якщо повернутися до Харкова у 2019-му: до нас підходило багато людей і казали, що відчувають зв'язок із музикою SAOR, з тим, що вона про Шотландію, і що між Шотландією та Україною є зв'язок. Вони дуже раділи, що шотландці виступають в Україні. Є таке братерство, братня любов, яка людям відгукується. Ми часто бачимо це на демонстраціях і на концертах теж.
Чи бувають на демонстраціях люди, які кажуть: «Це не наша війна», або відверто проросійські?
Аліна: О, так.
Джо: Постійно.
Аліна: До нас навіть приходять росіяни. Хоча, до речі, серед наших волонтерів теж є росіяни — це правда, і я особисто це дуже ціную. До нас приходять люди всіх національностей. На нас кричать, іноді це справжня агресія прямо в обличчя. Але найгірше, що сталося, — хоча ця людина на нас не кричала, — це жінка у футболці з путіним зі зброєю і написом «From russia with love». Я можу потім надіслати тобі фото, бо ти не повіриш. Мар'ян попросив мене її сфотографувати, бо вона, мабуть, фотографувала нас. Ми помічаємо, як люди фотографують наші обличчя, і загалом нам це нормально; дехто з наших — ні, вони закривають обличчя. Але ця жінка була зовсім безсоромна, стояла прямо перед нами — це не випадковість. На жаль, такі люди всюди. Мені здається, Британія загалом дуже підтримує, але люди не усвідомлюють, що такі є серед нас. На фестивалях я розмовляла з багатьма людьми — це теж класна частина фестивалів, — і вони казали: «Та тут же всі підтримують Україну». А я: «Дай покажу тобі це фото». Вони були шоковані. Неважливо, росіянин це чи ні і звідки ця людина, — це підтримка чистого насильства. Це вже навіть не про політику.
Джо: Нам доволі часто вигукують тези російської пропаганди. Зазвичай ми просто сміємося, бо знаємо, що це абсурд. Але мені завжди трохи їх шкода: їм так промила мізки інтернет-дезінформація, що вони спеціально відриваються від своїх справ, аби накричати на нас, що ми не повинні підтримувати Україну. Тож ми завжди намагаємося зберігати спокій і просто сміятися.
Аліна: Демонстрації організовує Мар'ян, і зрештою ми представляємо організацію. Якби йшлося тільки про мене, я б, може, відповіла кількома словами більше. Але ми хочемо бути професійними — ми представляємо Україну. Нас ще й навчають правильно відповідати й наводити правильні факти, бо не хочеться відповідати такою ж агресивною мовою. Ідеться про те, щоб просвіщати людей: «Загугліть. Подивіться на загальну картину. Якщо хочете казати мені свою думку про мою країну, то, будь ласка, спершу розберіться» — і не з того, що ви прочитали у Facebook. Іноді люди справді починають замислюватися, і я сподіваюся, що навіть якщо вони не змінять думку, то хоча б почнуть остерігатися пропаганди.
Але не все так похмуро. Ми на демонстраціях, щоб збирати кошти, і багато людей жертвують, приходять підтримати нас, навіть долучаються до протесту і кажуть слова підтримки. Переважна більшість реакцій — позитивні. У нас бувають зустрічі, де ми записуємо, що сталося, і зазвичай буває один-два неприємні випадки. На останній демонстрації, яку ми організували, їх не було взагалі. Думаю, через нашу візуалізацію про Олешки: тарілки на обідньому столі, наповнені дикими травами та їстівними дикими рослинами, які ми назбирали, — щоб показати, що їли люди в Олешках. Це дуже вражало, і, може, люди двічі подумали, перш ніж кричати на нас.
Джо: На демонстрації приходять і люди з Гонконгу — хлопці, чиї друзі поїхали в Україну, воювали з росією і, на жаль, загинули. Вони приходять висловити солідарність з Україною і Гонконгом, а дехто приходить і на наші концерти зі своїм прапором. Але на концертах у нас проблем не буває. Не обов'язково підтримувати Україну, щоб насолоджуватися музикою, але ми завжди відкрито говоримо, що робимо і навіщо. Як сказала Аліна, можна бути нейтральним, якщо хочеш, — поки ми прозорі, жодних проблем.
Ви обоє нещодавно їздили в Україну. Джо, ти був у Львові, а Аліна поїхала аж до родини в Харкові, зовсім близько до російського кордону. Що кожному з вас запам'яталося найбільше?
Джо: Вперше побачити людей, з якими я місяцями, а іноді й роками спілкувався онлайн. Ми зустріли волонтерку з Шотландії Джесс з організації Bravehearts for Ukraine — вона евакуює людей з фронту. Їй лише 22, і вона робить це від початку повномасштабного вторгнення. А ще було дуже класно скуштувати львівську їжу й напої — це місто з дуже багатою культурою, дуже відмінне від Польщі і вже точно від Шотландії. З Дмитром і хлопцями з 1914 ми зустрілися в день приїзду — того ж вечора вони їхали до Польщі. Ми були в дорозі з шостої ранку — перельоти, кілька автобусів, очікування на кордоні, таксі до Львова, — але сказали собі, що мусимо встигнути. Було класно нарешті посидіти, випити трохи й поговорити з Дмитром, з яким я спілкуюся вже багато років. Це був мій другий раз у Львові — і найкращий.
Аліна: Я рада! Для мене найбільше запам'яталася, звісно, зустріч із родиною. Я встигла на 85-й день народження бабусі в Дніпрі — подзвонила їй напередодні й сказала: «Я приїжджаю». Це був дуже емоційний час. І побачити родину в Харкові теж. Минулого разу, коли я сказала, що приїду, мені відповіли: «Не треба. Це надто небезпечно». І я не поїхала. Але, на жаль, дійшло до того, що я не бачу, щоб найближчими місяцями стало краще, — з роками стає тільки гірше. Я подумала: «Шкода, що не поїхала торік чи два роки тому». Тепер постійно ці реактивні дрони, а ще й ППО немає — за три тижні я жодного разу її не чула. Я постійно стежу за новинами і знаю стільки, скільки можна знати звідси. Але було дивовижно бачити дух наших людей — які вони стійкі і як дають раду з усім цим.
Львів був радше знайомством із ситуацією. Там було досить безпечно — у нас не було жодної тривоги. Це така собі хибна безпека, але ситуація там зовсім інша. На сході треба змиритися з тим, що тривоги постійно. У Дніпрі буває погано — там «шахеди». А в Харкові ти просто все це вимикаєш, живеш своє життя і приймаєш долю: якщо станеться, то станеться. Але дуже важливо все одно перевіряти тривоги й заходити в приміщення. Коли ти там, ти в іншій реальності, де думаєш: «О, це просто FPV-дрон. Це просто шахед». Я на диво швидко адаптувалася — сама була шокована, наскільки я спокійна, і мої друзі теж. За «шахедом» видно, куди він рухається. Але іноді це КАБи, іноді ракети, іноді літаки, а тривога та сама. Треба знати, коли це КАБ, — зі мною таке сталося, коли я була там, і слава Богу, я зайшла в приміщення.
Це дуже сильне враження — бачити, які стійкі люди, але й страшенно болить серце. Я не уявляю, як можна жити так п'ять років, — те, що останнім часом відбувається в Харкові й по всій Україні, жахливо. Але було й дивовижно бути вдома. Ми робили барбекю — шашлик надворі, — виє сирена, а я кажу: «Народ, може, зайдемо всередину?» А вони: «Не хвилюйся». Ну, гаразд. Це був чудовий час, і мені дуже пощастило повернутися — з усіма цими евакуаційними потягами.
Перш ніж ми закінчимо, зіграймо в бліц. Я називатиму дві речі з однієї категорії — одну з України, одну з Шотландії, — а ви обиратимете. Аліно, ти перша. «Живчик» чи Irn-Bru?
Старий «Живчик» — без нового яблучка на етикетці, яке мені зовсім не подобається.
Джо: Я знаю, про що ти.
Аліна: Я скаржилася на це на концерті.
Джо: Так, пам'ятаю.
Джо, а ти?
Чесно кажучи, здається, я його не пив — тільки бачив на фото. Але хай там як, я вибираю Irn-Bru, без варіантів. Причому саме той Irn-Bru з мого дитинства, бо вони змінили вміст цукру.
«Оболонь» чи Tennent's?
Аліна: «Оболонь».
Джо: «Оболонь».
Чому не Tennent's, Джо?
Я не проти Tennent's — хоча взагалі віддаю перевагу «Львівському». Може, «Оболонь» здається особливою, бо для мене вона іноземна, а люди в Україні так само ставляться до Tennent's — я справді бачив, як його там п'ють. Але «Оболонь» смачніша. Tennent's — це як сік пити: холодна пінта в спеку — нормально, але якби я мав вибір, то взяв би «Оболонь».
Сало чи чорний пудинг?
Аліна: Сало.
Джо: Для мене тільки чорний пудинг. Сало я люблю, але чорний пудинг.
Аліна: Навіщо обирати? Я люблю обидва. В Україні теж є схожі кров'яні ковбаси — мені вони завжди подобалися.
Джо: Але чорний пудинг у нас неймовірний.
Аліна: Він чудовий. І ніхто не смажить так, як шотландці, — тут усе смажене. О, ми ж їли яйце по-шотландськи у Львові!
Джо: Точно, це було смішно. Вони питали відгук, яким вийшло яйце по-шотландськи. Смачне, але це просто було не яйце по-шотландськи.
Аліна: Надто здорове. Яловичина нежирна, не смажене у фритюрі, і, здається, ще й кріп зверху — український штрих. Для Джо надто здорове.
Джо: Аж надто здорове. Але вони хотіли відгук, бо я шотландець, і, думаю, були раді його отримати. Може, коли повернуся, подивлюся, чи врахували вони мої поради.
Джо, ти колись був у ресторані Whisky Corner у Києві?
Ні, хоч і хотів — він був у планах, але я так і не дійшов. Чесно, не пам'ятаю чому.
Аліна: Дні там летять так швидко. Мені треба було владнати справи з документами, а ще стільки всього подивитися, стільки гарного. А потім зустрічаєш людей і хочеш просто насолодитися — випити кави, «П'яної вишні». Ми точно повернемося. Ми знайшли там чудових друзів. Сподіваюся, колись ми зможемо зробити концерт в Україні.
Джо: Було б добре.
Аліна: Коли закінчиться війна, — стільки можливостей. Ми якось уже букали WHITE WARD, і нічого не вийшло. Сподіваюся, після війни ми зможемо зробити багато нового.
Джо: Віскі в мене й тут вистачає, тож це не було обов'язковим пунктом, хоча виглядав ресторан дуже шикарно. Якщо я в Україні, я хочу пити «П'яну вишню», горілку Nemiroff або просто домашній алкоголь.
Логічно. Я був там один раз, взимку 2016-го чи 2017-го. Це гарний ресторан із сучасним прочитанням хаґіса — і офіціант, подаючи його, продекламував мені «Address to a Haggis» Роберта Бернса.
Джо: Пам'ятаю, бачив фото й думав, що це, мабуть, цікаве місце. Але в Києві є бар Docker-G Pub — ти його, мабуть, знаєш, — де продають Tennent's. Пам'ятаю, як говорив із барменом, і він був шокований, що хтось із Шотландії п'є Tennent's у Києві.
Вишиванка чи кілт?
Аліна: Ну — обидва. Вони так чудово доповнюють одне одного. Особливо тепер, коли є шотландсько-український тартан.
Я навіть замовив із Шотландії вовняну краватку в український тартан.
Джо: Це дуже добра компанія — дуже якісний матеріал, і такі речі зазвичай розкуповують, бо вони дуже добре зроблені. Мені дуже подобається вишиванка, особливо на жінках — вона їм дуже пасує. На хлопцях теж. Але якщо треба обирати, скажу — кілт.
І останнє: «Щедрик» чи «Auld Lang Syne»?
Аліна: «Щедрик». Це ж оригінал.
Джо: А що це?
Аліна: «Carol of the Bells».
Джо: О, тоді його. Від нього в мене чомусь мурашки — він моторошно-красивий. І пам'ятаю, як люди вперше дізналися, що це українська пісня. Це ще одна річ, яку люди тепер відкривають про Україну і якої раніше не знали. Тож я погоджуюся з Аліною.
Дуже дякую за ваш час і за все, що ви робите для України. А тепер скажіть нашим читачам: коли можна побачити 1914 у Глазго і хто буде на розігріві?
Аліна: Ми ще навіть не оголошували розігрів для Глазго. Може, зробимо це тут, Джо?
Джо: Думаю, варто дати Володимирові ексклюзив.
Аліна: Саме так. Це п'ятниця, 4 грудня, Ivory Blacks у Глазго. На розігріві — RUADH.
Джо: RUADH — шотландський фолк-блек-метал-гурт. Дуже добрий гурт, і він добре пасує до 1914. Вони навіть мали їхати з 1914 у тур Британією у 2023-му — цілий тур, який так і не відбувся. Тож ми подумали: чому б не запросити їх зіграти?
Аліна: А ще 20 лютого в нас буде захід — наш щорічний фандрейзер. І ми домовляємося, щоб навесні й улітку ставити стенд на більшій кількості фестивалів і більше співпрацювати з Леопольдом. Якщо хтось хоче хоч якось допомогти — пишіть нам, бо іноді треба зробити постери чи щось таке. Ми з Джо стільки не потягнемо.
Джо: І якщо є українські гурти, які можуть виїхати з країни й приїхати до Британії, — ми допоможемо, чим зможемо. Ми хочемо привозити більше українських гуртів — не обов'язково метал, хоча це було б добре, — просто щоб поширювати українську музику у Британії, і особливо в Шотландії.
Аліна: І, звісно, місцеві гурти з Британії: будь ласка, пишіть нам, якщо хочете зіграти. Ви дуже полегшуєте нам роботу. Ми знаємо, що вам не байдужа наша справа, і це найкраще, що може бути.
Дуже дякую.
Аліна: Дуже дякую. Слава Україні!
Scorpio і Джо: Героям слава!
1914 + RUADH — п'ятниця, 4 грудня 2026 року, Ivory Blacks, Глазго. Усі кошти — на Україну. Квитки
Наступні заходи Slava Ukraine: 21 листопада — Ivory Blacks, Глазго (CNOC AN TURSA, CHEKHOV'S GUN, PICT, ARC ARRIVAL) — квитки; 20 лютого 2027 року — щорічний фандрейзер.
Підтримати Slava Ukraine: PayPal | Картка (SumUp) | Фінансові звіти
Стежити за Slava Ukraine: Instagram | Facebook | YouTube | TikTok | Усі посилання
Також на The MetalList: 1914: «Viribus Unitis» — спільними зусиллями | SAOR: Каледонський Метал
Дякуємо Джо та Аліні зі Slava Ukraine за їхній час і за все, що вони роблять для України.