Інтерв'ю
Aaron Sammut
Aaron Sammut
Сьогодні в нас трохи незвичний матеріал. Без альбому, без туру, без гурту — лише комікс на металеву тематику, який ставиться до жанру так само серйозно, як і все інше, про що ми пишемо. Дванадцять років тому в Аарона Саммута видався кепський ранок. Він увімкнув «Master of Puppets» METALLICA, і поки йшов на роботу, у нього в голові вже склалася вся концепція коміксу: супергерой, якого підживлює важкий метал, і плеєр Walkman, одержимий духом роуді BLACK SABBATH. Цей комікс, Maurice & The Metal, налічує вже чотири випуски, його малювали три різні художники, і зараз він збирає кошти на Кікстартері на п'ятий випуск — той, де герой протистоїть готичному гурту THE VAMPLIFIERS і фронтмену, який хоче, щоб усі жанри музики в місті звучали однаково. Ми поговорили із Саммутом, сценаристом і творцем серії, який живе у Брісбені, про те, звідки взялася ідея, про художника, який визначив вигляд Моріса ще до своєї смерті у 2021 році, чому комікс залишається чорно-білим уже чотири випуски поспіль, і наскільки близько він підпускає штучний інтелект до самої історії.
STORMKEEP
STORMKEEP
Колорадський гурт STORMKEEP уже майже десять років відбудовує міст до золотої доби симфонічного блек-металу — звучання середини дев'яностих у дусі EMPEROR та DIMMU BORGIR, яке, за словами фронтмена Otheyn Vermithrax, роками перебувало практично в забутті. На другому повноформатному альбомі *The Nocturnes of Iswylm* (вже вийшов на лейблі Vesperian) гурт не просто продовжує цю лінію, а йде ще темнішим і драматичнішим шляхом: замість фірмових інтерлюдій у стилі dungeon synth тепер звучать справжні оркестрові аранжування, а сам Vermithrax уперше за всю кар'єру заспівав чистим вокалом на цілій платівці. Альбом продовжує історію світу Ельда: Провидець бореться з прокляттям Каменя Змії після пробудження Драконячої Королеви — постаті, яка й прикрашає обкладинку альбому, роботу легендарного британського художника Simon Bisley. Ми поговорили з Otheyn Vermithrax про новий напрямок платівки, співпрацю з Bisley (і реакцію на неї з боку алгоритмів YouTube), відродження симфонічного блек-металу в Північній Америці та про те, як він поєднує STORMKEEP з BLOOD INCANTATION і WAYFARER.
TODOMAL
TODOMAL
Іспанія майже не позначена на мапі дум-металу, і TODOMAL, здається, цілком задоволені тим, що починають з чистого аркуша. Англо-іспанський дует — Крістофер «Кріс» Вайлдман і Хав'єр Фернандес Мілья, двоє друзів, які роблять музику в напівпокинутих селах іспанської глибинки «просто заради неї самої», — щойно випустив свій третій альбом «Graveyards of Joy» на Season of Mist, завершивши трилогію, що почалася з «Ultracrepidarian» (2021) та «A Greater Good». Це повільно настояний, широкоекранний дум, записаний на тлі особистих втрат: оперний чистий вокал, орган Hammond, фолкові фактури й кінематографічні струнні — і жодного гроулу. Кріс поспілкувався з The MetalList про горе й музику як терапію, про спорожнілі провінції, що формують платівку, про каталонську картину XIX століття на обкладинці, про те, чому він вимикається, щойно чує гроул, про підписання із Season of Mist і про те, що буде після трилогії.
VIA DOLORIS
VIA DOLORIS
Музичний шлях Жільди Лю Пап закільцювався. Народжений у французькій Бретані, він виріс на металі й класиці, згодом захопився джазом, у 2007–2013 роках гастролював світом як гітарист норвезької блек-метал-інституції SATYRICON, а тоді на добрий десяток років майже повністю розчинився в джазі. Тепер він живе в Осло і цього року знову грає з Satyricon, а щойно випустив «Guerre et Paix» («Війна і мир») — дебютний альбом свого сольного блек-метал-проєкту VIA DOLORIS, що вийшов на Season of Mist. Жільда сам написав і записав майже все: гітари, вокал, тексти трьома мовами, навіть обкладинку. Єдине, чого він не робив сам, — це барабани, які довірив людині, яку називає найкращим блек-метал-барабанщиком узагалі, — своєму колезі по Satyricon Фросту. Жільда поспілкувався з The MetalList про бретонський дрон волинки, що ховається в його фірмовому гітарному риффі «бензопили», про те, чому він принципово не змішує блек-метал і джаз, про внутрішню війну і мир, що лежать в основі тем альбому, — і про те, чому на обкладинці немає жодних пентаграм.
AYREON
AYREON
Що повинен знати кожен поважаючий себе шанувальник важкої музики про Голландію, крім сформованого стереотипу про країну тюльпанів, наркоманів і гомосексуалістів? Звісно ж те, що як не дивно, але в цій маленькій країні існує чимало унікальних і цікавих колективів, що працюють в абсолютно полярних стилях — The Gathering, Gorefest, After Forever, Ayreon. Мабуть, найбільшої відомості й успіху у світі досяг Ayreon — progressive metal/rock проєкт мультиінструменталіста, вокаліста й просто дуже цікавої та приємної людини Ар'єна Лукассена. На кожному з альбомів Ayreon відзначилися своєю участю в записі чимало відомих музикантів і вокалістів. Цікаво те, що серед них трапляються «гості», які навіть не мають стосунку до прогресиву й року. Заснувавши проєкт у 1995 році, талановитий голландець випустив уже вісім повноформатних альбомів. Останній із «простою й зрозумілою» назвою «01011001» вийшов 28 січня 2008 року. Чудовий привід поговорити про це, а також про багато інших цікавих речей з одноосібним лідером проєкту — Ар'єном Лукассеном, випав нам одразу через три дні після прем'єри альбому.
LAKE OF TEARS
LAKE OF TEARS
«Життя — похмуре й зле місце», — так співається в пісні «The Greymen» з їхньої останньої платівки — «Black Brick Road». Прекрасні музиканти й майстри яскравого готичного перформансу, LAKE OF TEARS поєднали у своїй творчості два ворожих світи: інтелектуального прогресиву й ненав'язливого атмосферного металу. Від самого першого альбому — «Greater Art» (1994) — незвичайний колектив вирвався в авангард шведського андерґраунду. «Headstones», «A Crimson Cosmos», «Forever Autumn» — тепер ці назви знайомі будь-якому більш-менш обізнаному у важметалі індивіду. Ціле десятиліття гурт ішов наперекір стилям, розпадався й знову повставав із попелу. З виходом у 2002 році вельми суперечливого диску «The Neonai» на них обрушився потік різкої критики. Здавалося, ось і кінець славної історії. Але вони витримали. Вони повернулися і покликали нас за собою дорогою, вимощеною чорною цеглою…